Макуха або штрихи до політичного портрета "Блоку Юлії Тимошенко"

Макуха

Макуха

   Постійні скандали і роздори у вищих ешелонах української влади деморалізують народ, ведуть до розколу країни, підривають авторитет України у світі. На прикладі аналізу гострого протистояння за період травня-червня 2008 р. автор приходить до висновку про деструктивну роль «Блоку Юлії Тимошенко». У зв’язку із цим у книзі приділено значну увагу діяльності цієї політичної сили. Наводиться чимало маловідомих або і зовсім невідомих фактів щодо майже половини народних депутатів України від БЮТ та вождів цієї бізнес-політичної організації. Книга розрахована на всіх, кому не байдужа доля Батьківщини. Макуха - приємний на запах, малокорисний побічний продукт (вичавки), який залишається після вичавлення олії з насіння соняшника, ріпака, сої та інших олійних культур і вживається як добавка до корму для згодівлі тваринам. Рибалки використовують макуху у якості приманки для риб.

Дмитро Чобіт Макуха

Або штрихи до політичного портрета
"Блоку Юлії Тимошенко"

   Не роби собі ідола, або чогось
   схожого до того, що на небі вгорі, або
   на землі долі, або у водах під землею, і
   не вклоняйся їм, і не служи їм.
   Друга заповідь Божа.
   Немає нічого прихованого, що не
   виявиться, і нічого таємного, що не
   вийде наяв.
   Євангеліє від Св. Марка, 4-22

Передмова

   Миру та згоди у вищих ешелонах української влади суспільство не бачило вже давно. Постійні брутальні протистояння, хамські звинувачення, дикунські чвари, безглуздий розбрат і публічна гризня стали звичними у сучасній політиці. Обман, фальш і наклепи перетворилися на інструменти для досягнення політичної мети. Штучне нагнітання напруги по лінії Схід-Захід призводить до розколу. Про яку єдність у таких умовах можна говорити?
   До всього додається справжня інформаційна війна у стані помаранчевих. З одних і тих самих питань газети публікують діаметрально протилежні висновки. Громадянам доволі складно розібратися в тому, хто має рацію, а хто - винний. Країну лихоманить, економіка деградує, життя простих людей гіршає. Поглиблення цих негативних процесів веде до подальшого відставання не лише від світових лідерів, а й від сусідніх країн - за рівнем заробітної плати, пенсій, якості життя. Люди не розуміють, що діється в Україні; суспільство охопили байдужість і зневіра. Авторитет вищих інститутів влади наближається до нуля. Народ перестав поважати владу.
   Сучасна українська політика та політики остогидли всім і мені теж. Але так вийшло, що, ставши свідком украй резонансних і ганебних подій та отримавши із першоджерел достовірну інформацію, я переконався у черговій брутальній провокації, влаштованій керівництвом БЮТ у Верховній Раді України, і як журналіст вирішив виконати свій професійний обов'язок та донести суспільно-важливу інформацію до виборців.
   Однак стаття про інституційну кризу в Україні явно не вкладалася в газетні розміри, та й сама тема виявилася вершиною велетенського айсберга. Для кращого розуміння суті справи потрібно було висвітлити і його підводну, невидиму, частину, а у ній від сторонніх очей приховано дуже багато цікавого і повчального для всіх, передовсім політиків, а ще більше - виборців. Так народився задум написати чергову політичну книгу про БЮТ, ВО «Батьківщина» та їхніх керманичів, тобто політичну силу, яку я знаю досить добре, бо з 2000-го по 2006 рік, на своє нещастя, до неї належав.

Книга перша
Фарисеї за роботою
I. Всеукраїнське ганьбище

   Замість інтриг, авантюр та змов країна
   повинна отримати віру, надію, любов…

   … Я починаю діяти, і діяти досить жорстко…
   Юлія Тимошенко,

   Юлії Володимирівні сьогодні залишилося
   зробити один крок для перетворення
   Верховної Ради у стадо баранів…
   Олександр Волков,
   народний депутат України

1. Блокування виступу Президента

   У вівторок, 13 травня 2008 року, з парламентської трибуни Президент України Віктор Ющенко мав виступити із Щорічним Посланням до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище держави. Такий виступ входить до конституційних повноважень Президента України і є його обов'язком. У Посланні Президент повинен дати глибокий аналіз внутрішнього і зовнішнього становища України, тому така подія має суттєве суспільне значення і з великим інтересом очікується не лише українськими громадянами, а й іноземними державами. Як правило, під час виступу Президента України із Щорічним Посланням, на трибуні для іноземних гостей немає жодного вільного місця.
   І цього разу сесійний зал Верховної Ради України був переповнений. Ті, хто не зміг потрапити до нього, влаштувалися коло великих телеекранів у кулуарах 2-го і 3-го поверхів. У ложі для іноземних гостей було видно знайомі обличчя послів: США - Вільяма Тейлора, Росії - Віктора Чорномирдіна, Німеччини - Рейнгарда Шеферса та багатьох інших.
   Проте у цей момент, коли до Верховної Ради прибув Президент України Віктор Ющенко із відповідними президентськими ознаками і штандартами, народні депутати від Блоку Юлії Тимошенко майже у повному складі, ввійшовши до залу, захопили трибуну і президію Верховної Ради; до того ж вони стільцями забарикадували двері, якими входять Президент і Голова Верховної Ради України. Неймовірно дикунська акція БЮТ розпочалась за 20 хвилин до початку виступу Президента і проходила на очах депутатів з інших фракцій, членів уряду, глав обласних держадміністрацій, голів обласних рад, мерів великих міст, журналістів, численного корпусу іноземних дипломатів. Ніхто не знав, що саме відбувається і чого прагнуть бютівці. Ясно було одне - акція спрямована особисто проти Президента України. Рішення про блокування роботи Верховної Ради було оголошене на засіданні фракції БЮТ о 9-й годині. Такий наказ особисто дала Прем'єр-міністр України Ю. Тимошенко. Бютівці його ретельно виконували. А керівник фракції Іван Григорович Кириленко навіть привселюдно похвалився, що трибуна і президія заблоковані «наглухо». Причини блокування І.Г. Кириленко пояснив вимогою негайного розгляду внесених Кабінетом Міністрів України пакету антиінфляційних законопроектів. На запитання журналістів, що це за проекти і яких законів, він не відповів; обмежився посиланням, що це, мовляв, великий і важливий пакет. Ці слова керівника фракції БЮТ абсолютно не відповідали дійсності, але їх протягом наступних днів невпинно розкручували всі ЗМІ, тим самим вводячи в оману суспільство. До цього вкрай важливого моменту ми ще повернемось, а поки що прослідкуємо подальший хід подій у Верховній Раді України.

   Всеукраїнське ганьбище (Блокування виступу Президента)

2. Дії Президента

   Блокування трибуни і президії Верховної Ради України з боку союзників по помаранчевій коаліції стало повною несподіванкою й для Президента. Звичайно, йому це було неприємно та образливо як людині, і як главі держави. Президенту ніби вказували, хто насправді в державі господар, робили це демонстративно і нахабно, ще й у присутності численних гостей, у тому числі іноземних.
   Деякий час Президент перебував у кабінеті Голови Верховної Ради. Сам Голова пробував домовитися із блокувальниками, але безрезультатно; тоді ж він дав оцінку тому, що діялось, і назвав це влучним терміном «ганьбище».
   Зрозумівши, що союзна фракція БЮТ не припинить брутальної акції, Президент вийшов до журналістів і, по гарячих слідах, дав імпровізований брифінг. Говорив спокійно і виважено. На початку він сказав: «Мене дивує, що сьогодні стався безпрецедентний випадок, коли коаліційна більшість, яка несе відповідальність за роботу українського парламенту, приступила до його блокування. Сьогодні є можливість розглядати будь-які питання. Я звернувся до Голови Верховної Ради, лідерів фракцій: що заважає після Послання Президента заслухати ті закони, про які дехто говорить із фракції БЮТ? Очевидно, за тим, що відбувається сьогодні в парламенті, стоять інші цілі. Це не проблема антиінфляційних заходів… Я не ставлю зараз за мету відкривати наміри та думки. Хотів би лише сказати, що та сила, яка не виступає за політичну стабілізацію в українському парламенті, виступає проти національних інтересів». Президент закликав парламентську більшість до стабільної і конструктивної роботи та негайного розгляду першочергових соціально важливих законопроектів. Окремо В. Ющенко зупинився на проблемі інфляції та наголосив, що жодна країна не бореться з інфляцією без ефективного бюджетного інструмента.
   Президент відзначив, що вважає єдиним місцем розробки змін до Конституції Національну конституційну раду, яка «є тим єдиним майданчиком, де всі небайдужі до того, як проходить конституційний процес, можуть сісти за «круглий стіл» і обговорити питання щодо змісту та формату Основного Закону». Президент наголосив, що прийняття змін до Конституції України є неможливим в обхід Верховної Ради. Глава держави пояснив, що Національна конституційна рада має розробити проект змін до Конституції, а Президент внесе його на розгляд у Верховну Раду України.
   В. Ющенко також висловився проти проведення дострокових парламентських виборів та повторив, що всю повноту відповідальності за стабільність роботи парламенту несе коаліційна більшість.
   Наступного дня текст невиголошеного у Верховній Раді України Щорічного Послання Президента України до народу і Верховної Ради України надрукували «Голос України», «Урядовий кур'єр» і «Офіційний вісник Президента України». Сам народ був позбавлений права почути його по радіо та побачити по телевізору. Такого в Україні ще не було.

3. Брифінг прем'єра

   Виступ Президента перед журналістами Прем'єр-міністр України Юлія Тимошенко, очевидно, дивилася на екрані телеканалу «Рада», бо відразу ж після його завершення вона з'явилася у цьому ж залі перед журналістами та виклала власну позицію щодо дій фракції БЮТ.
   «Якщо наша фракція пішла на такий крок, значить, нас довели», - з агресивною войовничістю заявила Ю. Тимошенко. На жаль, вона не дала чіткого пояснення, хто і яким чином «довів» політичну силу її імені до такого ганебного стану. Явно виведена із рівноваги, прем'єрка заявила: «Ми не відійдемо від трибуни, поки не будуть прийняті три антиінфляційні закони. Чотири місяці я жодного слова, навіть жодного погляду не зробила такого, який би дав сумніви, що ми не підтримуємо Президента чи коаліцію. Але увесь цей час іде повне блокування роботи уряду, повне нехтування антиінфляційними законопроектами, які внесені до Верховної Ради нашою політичною командою, йде повний саботаж з боку «губернаторів». Я більше не буду спостерігати за тим, як розчиняються в повітрі ті лічені гривні і копійки людей, що з'їдаються інфляцією внаслідок того, що борються з урядом, зі мною особисто, готуючись до наступних виборів Президента. На сьогодні для нас альтернативи демократичній коаліції немає. Але я починаю діяти, і діяти достатньо жорстко. Я робитиму все для того, щоб подолати негарні процеси в політиці, які інспіровані винятково боротьбою за майбутні президентські вибори. Уряд сьогодні працює на результат, а ні на які чергові вибори». Таке довге цитування потрібне, аби відтворити дух і спосіб дій прем'єра у пам'ятний день 13 травня 2008 року. До цих слів ми ще повернемося, аби пересвідчитись у їхній щирості та правдивості. А зараз звернемо увагу на інше.
   Кидаючи звинувачення, прем'єрка не вказала жодного прикладу «блокування роботи уряду», ні назви хоча б одного «антиінфляційного законопроекту». Замість очікуваної конкретики вона, як завжди, відбулася перспективними обіцянками «більше коштів передати місцевим бюджетам» і «збільшити соціальні виплати з 1 вересня на 30%». Що стосується блокування трибуни і президії Верховної Ради України, то Прем'єр-міністр України Ю. Тимошенко пригрозила, що фракція її імені буде це робити, «доки не буде розпочато голосування з пакета антиінфляційних законопроектів». Досить красномовними є її слова: «Я починаю діяти, і діяти досить жорстко». Після них стало чітко зрозуміло, що блокування виступу Президента було зовсім не спонтанною, а добре продуманою дією, наказ на початок якої дала особисто Прем'єр-міністр України Юлія Тимошенко.
   Ключовим у виступі Ю. Тимошенко було визнання нею цілком свідомого зриву виступу Президента із Щорічним Посланням до Верховної Ради України. Поясненням таких дій стало те, що їх, мовляв, «довели». Однак у чому полягала суть «доведення», Ю. Тимошенко не сказала, вона, як і голова фракції БЮТ І.Г. Кириленко, лише повторила тезу про необхідність почати роботу «з пакета антиінфляційних заходів».
   Як наслідок, майже усі ЗМІ повідомили, що причиною блокування бютівцями трибуни Верховної Ради 13 червня 2008 р. стала вимога першочергового прийняття «пакета антиінфляційних законопроектів», при цьому вони зіслалися на пояснення голови парламентської фракції БЮТ І.Г. Кириленка і самої Юлії Володимирівни. Однак це не відповідало дійсним обставинам справи - жодного пакета антиінфляційних законопроектів ні Кабінет Міністрів, ні фракція БЮТ у Верховній Раді України станом на 13 травня 2008 року не вносили! Вперше про це публічно, але надто делікатно сказав Голова Верховної Ради України Арсеній Яценюк: «Понад усе мене турбує, хто дезінформував Прем'єр-міністра про те, що протягом чотирьох місяців у парламенті не розглядаються антиінфляційні законопроекти». Про відсутність злощасних законопроектів 14 травня 2008 року заявили на засіданні Кабінету Міністрів України віце-прем'єр-міністр І. Васюник та міністр у справах сім'ї, молоді і спорту Ю. Павленко. Слова спікера та урядовців про відсутність «пакета антиінфляційних законопроектів» мали інтелігентний та обережно-виважений характер, що притаманне для поведінки порядних людей. Проте у даному випадку констатувати незаперечний і скандальний факт слід було твердо і рішуче та називати речі своїми іменами - тобто цілеспрямованим і зловмисним обманом народних депутатів, урядовців та народу. Проте цього не було зроблено, і правдиві, по суті, слова спікера та міністрів загубилися поміж багатьох інших, значно міцніших і нахабніших голосів. Явна нерішучість та надмірна делікатність стосовно справжніх пройдисвітів ударила бумерангом. Слова про відсутність так званих антиінфляційних законопроектів бютівці, у притаманному їм хамському стилі, називали брехливими. Очевидно, що діяли вони так за командою. Зрештою, у БЮТ ніщо серйозне не робиться без керівної вказівки одного із двох осіб - Юлії Тимошенко або Олександра Турчинова, знаю це із власного досвіду.

4. Журналістське розслідування

   У вівторок, 13 червня 2008 р, я перебував у Києві - приїхав на черговий суд із колишнім главою Адміністрації Президента України В. Медведчуком: програвши з тріском судовий процес у справі книги «Нарцис», у знаменитому Печерському районному суді м. Києва він тепер вимагав не випускати у світ книгу про сам судовий процес. Оскільки судове засідання мало відбутися у другій половині дня, то вранці я вирішив подивитися виступ Президента України. У Верховній Раді потрапив на бедлам. Антиінфляційний пакет, щодо якого розгорівся такий скандал, мене зацікавив, і я пішов до столів, на яких роздають законопроекти. «Який пакет антиінфляційних законопроектів? - здивувалися дівчата. - Немає й не було такого!» Побачивши мою зацікавленість питанням, один відповідальний працівник мені сказав: «Дмитре Васильовичу! Та це такий обман, таке паскудство, якого світ не бачив. І як його люди терплять! Дивуюсь, що й Президент мовчить. Візьміть та й напишіть про це».
   Так було посіяне перше зерно для майбутньої книги. Але не один я цікавився текстами законопроектів «антиінфляційного пакету». У секретаріаті парламенту я одержав копію довідки, підготовленої Голові Верховної Ради про наявність законопроектів, які умовно можна було віднести до антиінфляційних; її підготували тому, що самі бютівці не назвали жодного конкретного законопроекту, який вони вимагали негайно прийняти.
   У довідці значилось лише п'ять законопроектів. Ось вони: №2291 від 28.03.2008 р. «Про встановлення на 2008 рік тарифної квоти на ввезення в Україну деяких видів м'яса»; його авторами є народні депутати Є.Я. Сігал і О.М. Ткаченко; № 2291-1 від 16.04.2008 р. «Про порядок встановлення тарифної квоти на імпорт окремих товарів та внесення змін до деяких законів України» (автори ЄЯ. Сігал і С.А.Терьохін); № 2292 від 28.03.2008 р. «Щодо регулювання реалізації окремих соціально-значимих продуктів харчування» (Є.Я. Сігал і О.М. Ткаченко); № 2351 від 08.05.2008р. «Про митний тариф України». Цей законопроект стосується зобов'язань України щодо вступу до Світової організації торгівлі (СОТ) і внесений Кабінетом Міністрів України. Вже після того, як фракція БЮТ у повному складі розпочала блокування Верховної Ради, народний депутат України, бютівець С.А.Терьохін зареєстрував законопроект за № 2351-1 від 13.05.2008 р. «Про внесення змін до Закону України «Про митний тариф України». Тобто назва цього законопроекту повністю збігалася із законопроектом, внесеним Кабінетом Міністрів України від 08.05.2008 р. Різниця полягала в обсязі - уряд подав проект на 379 сторінках, а С.А.Терьохін - на 270-ти.

Стан проходження деяких законопроектів у Верховній Раді України


   Таблиця підготовлена Секретаріатом Верховної Ради України про наявність станом на 13 травня 2008 р. законопроектів, які умовно можна віднести до антиінфляційних
   Це повний перелік законопроектів, зареєстрованих у Верховній Раді, станом на 13 травня 2008 року, які з дуже великою натяжкою можна віднести до антиінфляційних, - їх є п'ять. Ми пам'ятаємо, що після початку блокування трибуни і президії Верховної Ради бютівцями Юлія Тимошенко заявила: це робиться, оскільки не розглядаються антиінфляційні законопроекти, внесені «нашою командою». До цієї команди дуже важко віднести колишнього Голову Верховної Ради України, комуніста О.М.Ткаченка, який є автором двох законопроектів із п'яти. Окрім цього, номер «1», який на законопроекті стоїть через риску до основного, засвідчує іншу редакцію цього ж законопроекту. Таких у переліку є два. Отже, фактично внесено три законопроекти, автором двох із них є О.М.Ткаченко. То що ж внесла команда Юлії Володимирівни?
   Тут серйозну мову можна вести лише про один законопроект, поданий у парламент Кабінетом Міністрів, - «Про внесення змін до Закону України «Про митний тариф України». Але він є чисто сотівським проектом і має дуже віддалене відношення до справи подолання в Україні інфляції. Це по-перше. А друге, цей законопроект у Верховній Раді одержано і зареєстровано 8 травня 2008 року. Як всім добре відомо, 9, 10 і 11 травня у цьому році були вихідними днями. 12 травня - це понеділок, у Верховній Раді в цей день працюють комітети і погоджувальна рада фракцій; це був перший робочий день після внесення урядом Тимошенко єдиного, так званого антиінфляційного, проекту. Для того, аби його розглянули депутати (а це ж 379 сторінок тексту), потрібно його розмножити і їм роздати, а роздають лише у пленарні дні. Тобто при найоперативнішій роботі секретаріату його могли роздати щойно вранці 13 травня! І не раніше. Однак депутати повинні його вивчити і розглянути в комітетах. Мінімально встановлений для цього термін - 5 днів. Скажіть, будьте добрі, навіщо Прем'єр-міністру України, високошановній Юлії Володимирівні Тимошенко, потрібно було кидати усю фракцію свого імені у півтори сотні бездумних «кнопкодавів» на блокування трибуни і президії Верховної Ради України? Чому вона так вчинила? Для чого ця дама з косою влаштувала ганьбище для України перед усім цивілізованим світом? І головне запитання: чи поважає сама себе Юлія Тимошенко після того, що вона скоїла 13 травня 2008 року?
   А тепер ще раз повернуся до так званих бютівських антиінфляційних законопроектів. Останній, внесений членом «команди» Ю. Тимошенко Сергієм Терьохіним, мав таку саму назву, як і проект уряду, його зареєстрували вже після того, як фракція імені Юлії Тимошенко «наглухо» (вислів керівника фракції І.Г. Кириленка) заблокувала роботу Верховної Ради. Цей проект навіть теоретично не могли роздати народним депутатом до цієї грандіозно-нікчемної і дивовижно-бездарної тимошенківської авантюри! У світлі вищесказаного Юлія Володимирівна Тимошенко може сміливо претендувати на номінацію «Авантюрист 2008 року», тут їй конкуренції не складе ніхто.
   Але і це ще далеко не все. Проекти, внесені Кабінетом Міністрів і Сергієм Терьохіним («нашою командою», за термінологією Ю. Тимошенко), мають одну і ту саму назву, ідентичний текст, однак різну кількість сторінок. Для того, аби достеменно дізнатися, у чому суть, слід дуже уважно їх проаналізувати, але це вже окрема і, мабуть, теж дуже цікава тема. Бо навіщо було фракції БЮТ 16 травня 2008 р. підтримувати не урядовий проект, а проект С. Терьохіна? Уявіть собі: Кабінет Міністрів України на своєму засіданні голосує за проект закону, вносить його у Верховну Раду, а рівно через 5 днів цей самий законопроект у значно «врізаному» вигляді подає у ту ж Верховну Раду депутат С. Терьохін (член цієї ж «нашої команди»), і за нього дружно голосують всі бютівці та нашоукраїнці! Що вилучили із законопроекту, який схвалив Кабмін, чому його так страшно кастрували, скоротивши на 106 сторінок? Де тут собака зарита? Ось вам наяву приклад злагодженої роботи так званої «нашої команди» Юлії Тимошенко. Та якщо хтось із бютівців насмілиться стверджувати, що проект С. Терьохіна був значно кращий і корисніший для народу, то я його запитаю: «А навіщо ж тоді проект готував уряд, залучаючи до цього різноманітних фахівців, проводячи розрахунки та усілякі експертизи?» Для чого така законотворча комедія, панове бютівці?

   Подання законопроекту про митний тариф від Кабінету Міністрів

5. Союзна конкуренція

   Ні для кого в Україні не є таємницею, що після Помаранчевої революції блоки Юлії Тимошенко і «Наша Україна» стали конкурентами на спільному електоральному полі. Але ця конкуренція набула вкрай хворобливого та шкідливого характеру. Замість конкуренції кращих ідей, кращих пропозицій, кращих і сильніших особистостей, почали застосовуватися підлі і підступні прийоми: обман, обмови, провокації. Починаючи з дня інавгурації новообраного Президента України Віктора Ющенка, ці брутальні методи стали основною і безвідмовною зброєю БЮТ. Як це робилося, досить докладно описано у моїх книгах «Монолітне болото» і «Фарисеї». Відтоді дискредитація «Нашої України» та Президента України Віктора Ющенка склали основу діяльності Блоку Юлії Тимошенко. Своєрідним вінцем цього підступного процесу стало справжнє всеукраїнське ганьбище, влаштоване особисто Юлією Тимошенко 13 травня 2008 року у Верховній Раді України.
   Але, що найцікавіше: нашоукраїнці вже вкотре витерли брудний плювок в обличчя, зробивши вигляд, ніби то на них упала роса небесна. Яскравим прикладом цього служить заява фракції «Наша Україна» від 16 травня 2008 року, виголошена керівником фракції В'ячеславом Кириленком. Червоною ниткою крізь цю заяву проходить якесь незрозуміле виправдовування перед БЮТ: тут і запевнення, що «блокування нашими партнерами по коаліції з «Блоку Юлії Тимошенко» парламентської трибуну було безпідставним та непотрібним», і що «усі питання, на внесенні яких до порядку денного наполягали наші колеги, були в порядку денному ще в понеділок ввечері», і ремарка: «що від цього виграла країна і коаліція, нам не відомо». На завершення В. Кириленко урочисто заприсягнувся: «Ми будемо сьогодні голосувати за умовно антиінфляційний пакет, який внесений частиною народних депутатів». Правда, у заяві несміливо прозвучав невеличкий докір лже-союзнику за блокування виступу Президента України із Щорічним Посланням до Верховної Ради України - нашоукраїнці навіть наважились заявити: «Такого роду дії наших партнерів по коаліції ми розцінюємо як свідомий і недружній крок по відношенні до глави держави і до партнерів по коаліції». Аби бютівці, боронь Боже, не образились за таке нечуване зухвальство на їхню адресу, В. Кириленко запевнив, що очолювана ним фракція «готова голосувати» за все, що внесе БЮТ. І на завершення В. Кириленко, порадив аби Кабінет Міністрів України таки розробив і затвердив «справжній пакет антиінфляційних заходів».
   Уже з цього пасажу добре видно: В. Кириленко і його колеги знали, що жодних антиінфляційних проектів на той момент у Верховній Раді не було. Для чого ж тоді виправдовуватися? А головне - перед ким? Можна лиш уявити, який гомеричний регіт та кепкування охопили верховодів БЮТ, коли вони перечитували ці нашоукраїнські «перли». У таких випадках О. Турчинов, посіпуючи головою, сміється до сліз і аж присідає - бачив це на власні очі.
   Пишу так, бо В'ячеслав Кириленко припустився величезної помилки, визнавши існування так званого «антиінфляційного пакета законопроектів», якого насправді ніколи не було. І хоча він його все ж назвав «умовним», але визнав. Цю помилку досить чітко підмітив і використав його однофамілець і керівник фракції БЮТ Іван Кириленко, який одразу ж заявив, що «ключовою у виступі колеги була теза про те, що антиінфляційні законопроекти були в порядку денному». Насправді у порядку денному сесії Верхової Ради України згаданих вище п'яти, дійсно умовних, так званих антиінфляційних проектів не було і не могло бути, бо для того потрібне рішення Верхової Ради про їхнє включення до порядку денного. А законопроекти подавалися у період перед 9 травня 2008 року, коли протягом трьох тижнів Верховна Рада не працювала, тому й, звісно, не могла прийняти жодного рішення, у тому числі щодо порядку денного. Своїм виступом В'ячеслав Кириленко витягав бютівського горе-союзника із ями, яку він сам для себе викопав.
   Абсолютно неправильна, безпорадна та аморфна заява фракції НУНС від 16 травня 2008 р. лише заспокоїла на деякий час даму з косою, переконала її у безкарності й заохотила до подальших агресивних дій та всіляких провокацій, природу яких слід дуже ретельно вивчити, аби встановити діагноз та застосувати до зарази адекватні ліки.
   На превеликий жаль, у заяві найбільш зацікавленої сторони - «Нашої України» - не було розставлено правильних акцентів та навіть не зроблено елементарних висновків щодо справжніх причин небаченого ганьбища, які лежали, по суті, і не так уже й глибоко.

6. Приховані причини ганебного дійства

   Безперечно, що геть усі причини, які спонукали Юлію Тимошенко до вкрай ганебного дійства у Верховній Раді України 13 травня 2008 року, їй добре відомі, як і її соратникові Олександру Турчинову, але вони про них мовчать. Однак багато що і так випливло на поверхню та стало цілком очевидним.
   Бютівська теза про те, що підставою для блокування трибуни Верховної Ради України 13 травня 2008 року та недопущення виступу Президента України Віктора Ющенка із Щорічним Посланням до Верховної Ради України «Про внутрішнє і зовнішнє становище України» стало зволікання із прийняттям «пакета антиінфляційних законопроектів», не відповідала дійсності. Такий категоричний висновок випливає із наступних достовірних і неспростовних фактів:
   1. Фракція БЮТ до 13 травня 2008р. не робила жодних публічних заяв і ніколи не вимагала від Верховної Ради України негайного прийняття "пакета антиінфляційних законів".
   2. Станом на 13 травня 2008 року у Верховній Раді України не було жодного пакета антиінфляційних законопроектів, внесених урядом або членами фракції БЮТ.
   3. Ні фракція БЮТ у Верховній Раді України, ні очолюваний Ю. Тимошенко Кабінет Міністрів України не лише не подали до Верховної Ради жодного "пакета антиінфляційних законопроектів", вони їх навіть не розглядали на своїх засіданнях!
   4. Єдиний, внесений Кабінетом Міністрів, законопроект, який бютівці титулували "антиінфляційним", мав назву "Про внесення змін до Закону України "Про митний тариф України", він стосувався виконання зобов'язань України щодо вступу до Світової організації торгівлі (СОТ), в його прикінцевій частині чорним по білому було написано: "Цей закон набирає чинності з дня вступу України до Світової організації торгівлі", а в проекті С.Терьохіна - з 1 січня 2008 року. Тобто, він аж ніяк не міг належати до першочергових і невідкладних. Таким чином, факти свідчать, що декларування Прем'єр-міністром України Юлією Тимошенко, керівником фракції БЮТ Іваном Кириленком, іншими бютівцями тези про те, що вони блокують роботу Верховної Ради України, аби прискорити прийняття «пакета антиінфляційних законів», абсолютно не відповідало дійсності та було нічим іншим, як нахабною і цинічною неправдою, яка лежала в основі чергової провокації БЮТ.
   Навіщо ж тоді Юлія Тимошенко вдалася до небаченої акції - недопущення до трибуни Верховної Ради України Президента України на очах численних гостей, у тому числі дипломатів інших країн? Заради чого і для якої мети вона робила таке підступне паскудство та ганьбила Україну перед світом?
   Безумовно, що акція Юлії Тимошенко з блокування роботи Верховної Ради та її ж слова: «Я починаю діяти, і діяти досить жорстко», свідчать, що вістря її брутальних дій було спрямоване передусім проти Президента України Віктора Ющенка. Чому? Тут є кілька справжніх причин, про які бютівці жодним чином публічно не говорили.
   Наслідком подібних дій союзника по парламентській коаліції є її розпад у будь-якій демократичній країні. Саме на це, очевидно, й розраховували верховоди БЮТ. Аби розпад коаліції та відставка уряду стали неминучими, акцію спрямували безпосередньо проти Президента; розраховували, що публічна образа його і зневага мають викликати рішучу відповідь. Якби Президент усе-таки не пішов на відставку Ю. Тимошенко з посади Прем'єр-міністра, то це означало б, що вона стала повним господарем ситуації. Тобто, Юлія Тимошенко пішла вабанк і була твердо переконана, що будь-який варіант для неї є виграшним.

7. Для чого фурману [4] відставка?

   Юлія Тимошенко посіла такий жаданий нею пост Прем'єр-міністра України у грудні 2007 року на гребені своєї популярності. За допомогою найвищих державних постів виконавчої влади України вона сподівалася набути значної ваги, авторитету та ще більше підняти свій престиж і рейтинг в очах людей. Цю посаду Ю. Тимошенко та її оточення завжди розглядали як трамплін для здобуття поста Президента України й парламентської більшості. І хоча публічно Ю. Тимошенко усіляко відхрещувалася від свого плану, її справжні наміри були очевидними для всіх. Це випливало з усього, особливо з діяльності уряду.
   Порядний уряд будь-якої країни покликаний працювати на перспективу і дбати про розвиток країни. У лексиконі Ю. Тимошенко та документах, прийнятих очолюваним нею урядом, саме слово «розвиток» зустріти практично неможливо, зате там дуже багато демагогії про соціальний захист і соціальні гарантії для всіх: пенсіонерів, студентів, ветеранів, дітей війни, одиноких матерів, ошуканих вкладників і т. ін. Свою діяльність на посту прем'єра Ю. Тимошенко розпочала з виплат вже у січні 2008 р. по 1 тисячі гривень вкладникам Ощадного банку СРСР, виділивши на це з Державного бюджету майже 10 млрд. гривень. Тобто, прем'єр почала роздавати кошти, зароблені попереднім урядом. Майбутні витрати Ю. Тимошенко планувала покривати за рахунок ресурсів, одержаних від розпродажу решток державної власності України. Ця непродумана і навіть не схвалена парламентом діяльність, по суті, була великою авантюрою, заручником якої стала сама Ю. Тимошенко. Замість підняття добробуту вкладників, різко підскочив рівень інфляції, розпочався шалений ріст цін, що вмить з'їло «Юльчину тисячу» та вдарило по кишенях усіх простих українців. Рейтинг Ю. Тимошенко, яким вона дорожить понад усе, замість іти догори - покотився вниз.
   Унаслідок бездарного керівництва державою уряд не домігся жодних позитивних зрушень в економіці. Не відчули будь-якої турботи з боку уряду ні працівники промисловості, ні сільського господарства, ні освіти, ні науки, культури, охорони здоров'я. Але всі вони чи не щодня слухали хвалькуваті та пустопорожні заяви про боротьбу уряду з корупцією, контрабандою, небаченими успіхами щодо соціальних виплат та захисту обездолених. На цьому тлі вже через п'ять місяців такої діяльності в уряду виникли великі проблеми з бюджетом, інфляцією та зростанням цін; на горизонті замаячіла загроза невиконання численних соціальних обіцянок, зокрема перед ошуканими вкладниками. У цій ситуації Ю. Тимошенко не придумала нічого кращого, як шукати нагоду «гарно» піти з уряду при ще високому рейтинзі. Оточення Ю. Тимошенко прагнуло будь-що зберегти їй політичну перспективу. Із вищенаведеного можна прийти до висновку, що при цьому ставились такі завдання: зняти із себе відповідальність за соціально-економічну ситуацію в країні та невиконання власних обіцянок; перекласти на інших вину за урядові прорахунки і дискредитувати Президента. Успішна реалізація таких заходів могла зміцнити і навіть підняти рейтинг «Блоку Юлії Тимошенко». Оце, мабуть, і були справжні причини, чому фурмана вирішили зняти із урядового воза, - далі він успішно їхати вже не міг.
   У випадку відставки Ю. Тимошенко з поста Прем'єр-міністра України сам цей факт став би новиною №1, про це б говорили і писали усі ЗМІ. Як наслідок рейтинг Ю. Тимошенко різко пішов би вгору - політтехнологи знають, як це забезпечити; для такого випадку у них є великий арсенал методів, способів, підручних ЗМІ, а головне - жертва, так шанована народом.
   Залишивши уряд, Ю. Тимошенко обіграла б ситуацію на свою користь; вона одразу ж розгорнула б широкомасштабну демагогічну кампанію про те, що вона хотіла так багато зробити, але їй заважали Президент та його секретаріат, депутати-зрадники, це вони не дали їй працювати, не дали здолати корупцію, знищити контрабанду, не дали виплатити втрачених заощаджень, не дали поліпшити простим українцям добробут, не дали підняти авторитет України у світі і т. ін.
   Ю. Тимошенко є чудовою артисткою, цю її рису вже давно підмітили всі - вона навіть на офіційних зустрічах веде себе неприродно, якось награно і фальшиво. Такою вона є у житті. Скиглити і плакатись, викликаючи співчуття до себе, вона вміє прекрасно. Це дотепно підмітив журналіст Валерій Калниш: «А може, Юлія Володимирівна піде сама, гучно брязнувши дверима. Зі сльозами на очах і з клубком у горлі звернеться до нас, виборців, розсудити, хто не має рації: вона чи Віктор Ющенко. І ми їй, швидше за все повіримо, ми ж добрі. І ця доброта нас коли-небудь і погубить» [5].
   Так, це неспростовний і незаперечний факт: Юлія Тимошенко завжди бідкалася та плакалась, що їй заважають, не дають працювати; вона неодмінно творила з когось образ ворога, який мав грати роль громовідводу за її ж прорахунки та бездарність. Так вона діяла в урядах постійно, систематично і винахідливо: один раз при президенті Л. Кучмі, двічі - при В. Ющенку.
   А, на моє глибоке переконання, Юлія Тимошенко на інше й не здатна, вона просто не вміє добре працювати, тому й не дає усій країні нормально жити.

8. Ще одна причина для відставки

   Негайна відставка Юлії Тимошенко була потрібна ще й тому, аби з її допомогою виграти позачергові вибори до Київради 25 травня. Зрозумівши, що з урядом у неї не складається, Ю. Тимошенко вирішила зосередитися на столиці та інших великих містах. Це, за словами одного ідеолога, був крок назад, аби зробити три кроки вперед.
   Якби 13 травня 2008 року відбулася відставка уряду, то ця подія стала б темою номер один усіх вітчизняних і зарубіжних ЗМІ, Ю. Тимошенко виступила б у ролі скривдженої жертви. Інформація про відставку перекрила б усе інше. Вона б заполонила все і, безумовно, суттєво вплинула б на почуття простих виборців. Тому відставка плавно перейшла б у русло виборчої кампанії у м. Києві та зробила б свою справу. Завдяки цій хвилі і розраховували здобути переважну більшість депутатських місць у Київраді та посісти крісло столичного мера. Влада у столиці - це плацдарм для подальшого завоювання влади президентської та парламентської. Саме тому Ю. Тимошенко мала намір перенести акценти з уряду на Київ та інші міста. Якби БЮТ виграв київські вибори, то незабаром подібні сценарії планували провести ще у восьми обласних центрах України; другим на черзі після Києва оточення Ю. Тимошенко визначило Харків. Це теж дуже цікава тема, але вона дещо відходить від основної - причин блокування фракцією БЮТ трибуни Верховної Ради України.

9. Додаткові подразники

   Серед справжніх, а не вдаваних причин, які вивели Юлію Тимошенко із рівноваги та змусили її кинути фракцію власного імені на блокування роботи парламенту, стала інформація про те, що, після виступу Президента із Щорічним Посланням, Голова Верховної Ради запропонує трьом, призначеним Президентом суддям Конституційного Суду України, скласти присягу. Згідно з процедурою, таку присягу судді Конституційного Суду приймають на засіданні Верховної Ради України у присутності Президента, Голови Верховної Ради, Прем'єр-міністра і Голови Верховного Суду України. Якраз усі вони мали бути присутні під час виголошення Послання. За інформацією солідного джерела, Ю. Тимошенко запідозрила Президента у намірі змінити баланс інтересів усередині найвищої конституційної інстанції на користь президентської гілки влади.
   Тут слід пояснити читачу таке. Саме навесні 2008 року Конституційний Суд став своєрідною ареною протистояння між урядом і Президентом - ряд постанов Кабінету Міністрів Президент скерував до цієї інстанції для визначення їхньої відповідальності Конституції. Окрім цього, Конституційний Суд мав дати висновки щодо проектів змін до Конституції, над якими якраз у поті чола трудилася Ю. Тимошенко. Серед призначених суддів один О.С. Йосипчук був родом із Закарпаття; цього було достатньо, аби бютівці зробили висновок, що то людина В. Балоги - керівника Секретаріату Президента України… Ось на такому жалюгідно-убогому рівні і йде протистояння. Тут Юлії Володимирівні і невтямки, що, згідно з Конституцією України, шість із вісімнадцяти суддів Конституційного Суду призначає Президент України і він не зобов'язаний погоджувати ці кандидатури з прем'єром, навіть із Ю. Тимошенко. Однак Юлія Володимирівна, вірна своєму принципу не поступатися нічим і в дрібницях, свідомо пішла на брутальне загострення ситуації. Врешті-решт Ю. Тимошенко, очевидно, таки свого добилася. 20 червня троє призначених Президентом суддів нарешті прийняли присягу і приступили до виконання своїх обов'язків, але серед них уже не було закарпатського судді - його замінили київським. Мабуть, аби не давати приводу для чергового бютівського бунту, Президент перепризначив кандидатури: В. Ющенко не уподібнювався до прем'єрки та усував причини непорозумінь навіть у не надто принципових для держави питаннях.
   І ще одне: у пресі з'явилися повідомлення, що якраз перед 13 травня керівництво фракції Партії регіонів відмовилось підтримати зміни до Конституції, підготовлені оточенням Ю. Тимошенко, які перетворювали Україну на парламентську республіку. Можливо, що такий крок зіпсував далекосяжні плани Ю. Тимошенко і призвів до її чергової істерики.
   Ще одну досить суттєву причину блокування трибуни парламенту можна проілюструвати словами керівника Секретаріату Президента України Віктора Балоги із його інтерв'ю, опублікованому журналом «Кореспондент» 31 травня 2008 року: «Кабмін підпільно, без мита, ввіз до України сотні тисяч тонн імпортного м'яса, яке обвалить нашого внутрішнього товаровиробника, а потім хоче узаконити цей злочин в парламенті». Чи не тут захована справжня причина скандальної комедії із так званим «пакетом антиінфляційних законів», серед яких був лише один кабмінівський - проект закону України «Про внесення змін до Закону України «Про митний тариф України». Як говорилося вище, його мали увести в дію з 1 січня 2009 року, але значно кастрували, доповнили і після скандалу ввели у дію з моменту його внесення! Якраз він і став прикриттям для цієї справжньої афери, суть якої засвітив В. Балога і про яку говорило немало народних депутатів України. Адже лише в одному-двох потрібних рядках законопроекту слід поставити нульову або кілька-відсоткову ставку і нагріти на цій операції сотні мільйонів гривень, прикриваючись при цьому гаслами боротьби з інфляцією та великою турботою про рядових покупців. Ось вам, шановний читачу, приклад слова і діла авантюристів та аферистів при владі! Безперечно, що у Юлії Тимошенко були й якісь інші причини блокувати роботу Верховної Ради України та позбавити Президента можливості виголосити Щорічне Послання «Про внутрішнє і зовнішнє становище України». Своїми діями Ю. Тимошенко поставила демократичну коаліцію на межу розвалу, вкрай загострила і так непросту ситуацію в парламенті, осоромила себе й українську владу, заподіяла шкоду авторитетові України у світі; вона відкрито розпочала війну з Президентом. Але він не прийняв цього зухвалого і нікчемного виклику. Мабуть, добре зробив, бо вже через два тижні пиха злетіла із бундючної авантюристки - 25 травня 2005 року Блок Юлії Тимошенко зазнав нищівної та ганебної поразки на виборах мера і депутатів Київської міської ради.

10. Підсумок

   Намір блокувати трибуну і президію Верховної Ради України та зривати виступ Президента із самого початку виглядав недоцільним і шкідливим не лише Україні, а й самому БЮТ, однак Ю. Тимошенко на це пішла, бо її неврівноважений характер і особисті амбіції переважили здоровий глузд. Саме особистими якостями слід пояснювати численні нелогічні і недоцільні дії Ю. Тимошенко, які країна періодично спостерігає.
   Явно авантюрні та брутально-деструктивні дії БЮТ 13 травня 2008 року щодо блокування парламентської трибуни і недопущення Президента України Віктора Ющенка до Верховної Ради України для виголошення Щорічного Послання «Про внутрішнє і зовнішнє становище країни» свідчать, що керівник цієї організації Ю. Тимошенко вийшла далеко за межі елементарної пристойності та здорового глузду.
   Нічого подібного Україна не бачила у 2006-2007 рр., коли Кабінет Міністрів України очолював В. Янукович - дійсний опонент діючого Президента. Треба віддати належне Вікторові Федоровичу - він був значно мудріший і навіть під час гострих протистоянь ніколи не опускався до примітивних публічних перепалок із Президентом, а тим більше образ. Який разючий і красномовний контраст із Ю. Тимошенко!
   Навіть якби Ю. Тимошенко очолювала опозицію до Президента України, то все одно вона не мала жодного права ганьбити державу перед усім світом. Але ж Юлія Володимирівна на час влаштування всеукраїнського ганьбища очолювала український уряд, а фракція її імені входила до парламентської більшості у Верховній Раді України. До того ж Ю. Тимошенко і до, і після влаштованої нею антипрезидентської провокації невпинно демонструвала на публіці свій намір берегти єдність із Президентом України і неодноразово на цьому наголошувала представникам західних держав у Брюсселі під час свого візиту 19-20 червня 2008 року! Де ж тут логіка? Алогічність дій Ю. Тимошенко пояснюється лише одним - незбагненною жадобою влади. Ця жадоба влади та затята віра у свою обраність штовхають Ю. Тимошенко та її оточення на нещадну дискредитацію не лише політичних опонентів, а й своїх учорашніх соратників і на помсту всім знаковим постатям, які опиняться на її шляху.

II. «Антиінфляційна» провокація

   Через непорозуміння гілок влади у парламенті
   вже 2 місяці лежать антиінфляційні закони.
   Юлія Тимошенко,
   Наша фракція чітко поставила вимоги: ухвалити антиінфляційні
   закони тому, що важливішого за це питання сьогодні немає.
   Юлія Тимошенко,

   Так званий «пакет антиінфляційних законів» став каменем спотикання у Верховній Раді України; через нього три дні поспіль - із 13 по 15 травня 2008 року бютівські депутати блокували трибуну і президію парламенту. Керівник фракції БЮТ І.Г. Кириленко заявив, що так триватиме, доки не приступлять до їхнього розгляду. Як наслідок, Верховну Раду колотило і лихоманило; ця подія стала темою №1 у ЗМІ. З легкої руки Голови Верховної Ради Арсенія Яценюка чергову кризу назвали «інституційною», оскільки, на його думку, вона стала наслідком протистояння інститутів влади: уряду, президента і парламенту. Однак жодного протистояння у владному трикутнику не було, адже ніхто з них не приймав жодного рішення, яке б викликало суперечку чи протистояння.
   Блокування бютівцями роботи Верховної Ради з вимогою негайного прийняття антиінфляційних законів увійде в історію українського парламентаризму як найбезглуздіший демарш, бо ще жодна політична сила у світі, яка сформувала парламентську більшість, не докотилася до того, аби силоміць перешкоджати своїй же роботі. Це не лише не бачений досі нонсенс, а й цілковитий абсурд. Тому тут слід говорити про інше. Інституційною кризою в Україні делікатно назвали брутальну авантюру та підлу провокацію, влаштовану особисто Прем'єром-міністром України Ю. Тимошенко та її бездарним оточенням, супроти своїх же союзників по коаліції, і насамперед - Президента України В. Ющенка. Що це була провокація зі зриву виступу Президента України із Щорічним Посланням, засвідчує і такий неспростовний факт; Тривалість виступу Президента становила 45 хвилин. Невже блокування, якби воно справді назріло, не можна було влаштувати після завершення виступу та оголошення перерви, коли сесійний зал залишать гості, передусім посли іноземних держав? Ні! Цього не зробили - влаштували так, аби на українське ганьбище дивився зі сміхом і нерозумінням увесь світ.
   Наголошу й на такому: жодних заяв із трибуни Верховної Ради України або у ЗМІ з приводу необхідності прийняття так званого «антиінфляційного пакета» ні фракція БЮТ, ні Ю. Тимошенко не робили і, відповідно, не попереджали ні Верховну Раду, ні Президента, що, через зволікання із їхнім розглядом, вони вдадуться до силових дій. Нічого подібного не було! Блокування розпочалося без будь-яких попереджень, раптово і несподівано для всіх - навіть рядових бютівців. Усе готувалося і відбувалося приховано, як за класичним сценарієм підступної агресії.
   Про агресивний, авантюрний і провокаційний характер дій бютівців свідчить не лише повна відсутність так званого «пакета антиінфляційних законопроектів», але й самі закони, які 16 травня 2008 року були прийняті Верховною Радою на вимогу фракції БЮТ; їх дуже важко назвати антиінфляційними. Поясню докладніше.
   Після гучного бютівського блокування Верховна Рада України, на їхню вимогу, прийняла три закони; при цьому голосували за них поспіхом - без ґрунтовних обговорень, висновків і експертиз. Що ж ухвалили?
   Першим проголосували закон «Про регулювання реалізації окремих соціально значимих продуктів харчування», авторами якого були комуніст О.М. Ткаченко і бютівець Є. Я. Сігал. Він коротенький - усього на три сторінки. Закон прийняли швидко - за нього проголосував 251 депутат: крім коаліції, його дружно підтримали й комуністи. Цим законом обмежено граничний розмір торговельної надбавки на рівні 15% від оптово-відпускних цін виробника до кінцевого споживача. Він стосується борошна, макаронів, крупи, м'яса та деяких інших продуктів. У разі порушення супермаркетом цих правил, до нього застосовуватимуть суворі штрафні санкції.
   Від прийняття цього закону буде дуже мало толку. По-перше, він аж ніяк не вплине на ціни у малих магазинах, лотках і на прилавках базарів. А якщо там ціна буде високою, то із супермаркету відповідний товар зникне або його власники знайдуть спосіб обійти закон. Як це робитиме, наприклад, той-таки Євген Якович Сігал (співавтор законопроекту), здогадатися неважко. Він є власником концерну «Комплекс Агромарс», одного із найбільших у Європі виробників курятини, що має торгову марку «Гаврилівські курчата». Потужність переробки становить 9 тисяч голів на годину! За рік фірма виробляє 100 тисяч тонн курятини й одержує 228 млн. гривень чистого прибутку. До складу концерну входять елеватори, млини, комбікормові заводи, велетенські птахофабрики. Концерн вирощує зернові, виготовляє комбікорми, годує птицю, здійснює її забій і переробку, має свою систему магазинів із реалізації готової продукції. Хто завадить дружині Є.Я. Сігала Марині Сігал (вона керує, поки чоловік пише закони) поставити відпускну ціну таку, як слід, - до 15% надбавки?
   Подібно чинитимуть і всі інші мережі великих супермаркетів, бо переважна більшість їхніх власників діють за подібною схемою - вони і виробляють, і продають. У цій ситуації можуть постраждати не акули продуктового бізнесу, а підприємці середнього рівня. І ще одне: прийняття цього закону є прямим втручанням держави у ціноутворення і вільну конкуренцію та свідчить про банальну нездатність уряду керувати економікою у ринкових умовах.
   До речі, прийняття цього закону й справді нічого не дало. Монополісти з виробництва курятини, а серед них - торгові марки «Гаврилівські курчата» і «Наша ряба», зразу ж підняли відпускні ціни. На засіданні уряду 4 червня 2008 р. такий крок монополістів Прем'єр-міністр України Ю. Тимошенко прокоментувала так: «Я не знаю, яку ще рентабільність треба дати нашим виробникам, щоб задовольнити їхні апетити». Чергове підвищення цін на курятину Ю. Тимошенко назвала «економічним хамством». Ось такий наслідок мав так званий антиінфляційний закон «Щодо регулювання реалізації окремих соціально-значимих продуктів харчування». Але найцікавіше у цій історії те, що співавтором проекту цього закону виступав народний депутат України від БЮТ Євген Сігал, один із двох найбільших в Україні виробників курятини, яких критикувала прем'єр та, по суті, обзивала «економічними хамами». Тут маємо яскравий приклад того, як олігарх (статки Є. Я. Сігала журнал «Фокус» у 2007 р. оцінив у 430 мільйонів доларів США) готує під свою виробничо-комерційну структуру закон і при цьому фальшиво прикривається турботою про стримування цін для простого народу. Пишучи цей проект, Є. Сігал, мабуть, ще тоді, коли на ньому й чорнило не висохло, вже мав план, як його обійти, що й засвідчив випадок на засіданні Кабінету Міністрів України. Ось вам приклад наслідків боротьби з інфляцією та цінами, яку дико і бездарно здійснюють Ю. Тимошенко та її команда.
   Другий законопроект «Про встановлення на 2008 рік тарифної квоти на ввезення в Україну деяких видів м'яса» не набрав потрібної кількості голосів і був провалений. Хоча і цей проект Ю. Тимошенко віднесла до таких, що підготовлені «нашою командою», його авторами були все ті ж - член фракції Компартії України Олександр Ткаченко і бютівець Євген Сігал. Проектом передбачалося ввезення в Україну 250 тисяч тонн м'яса за нульовою ставкою, тобто без сплати в'їзного мита. Є. Сігал запевняв, що прийняття цього закону дозволить зменшити роздрібні ціни на м'ясні продукти, а депутат Блоку Литвина Олег Зарубінський стверджував, що це м'ясо вже завезене, і рішенням Верховної Ради «хочуть освятити контрабанду», та що цей законопроект є спробою прихованої форми лобіювання інтересів окремих олігархів, до того ж його прийняття може добити вітчизняного сільгоспвиробника. З огляду на ці обставини закон не пройшов.
   Третім проектом із серії термінових антиінфляційних заходів «команди» Ю. Тимошенко став Закон України «Про митний тариф України». Але під час його представлення заступник міністра економіки А. Максюта сказав, що закон приводить митне законодавство України до рівня тарифних ставок, передбачених протоколом вступу до СОТ, котрий вже ратифікувала Верховна Рада, тому його затвердження - справа формальна. До того ж, згідно з проектом поданим Кабміном, закон мав бути введений у дію щойно з 1 січня 2009 року. Про яку терміновість у такому разі можна вести мову? Однак за основу та в першому читанні більшість голосів набрав проект під такою самою назвою, але із значно меншою кількістю сторінок (автор - депутат від БЮТ С. Терьохін). Згодом його прийняли і загалом та передбачили введення у дію з моменту публікації.
   Оце і всі, так гучно розрекламовані БЮТ, антиінфляційні закони! Про те, що вони не потребували жодного поспіху, а тим більше гучних скандалів, свідчить і відповідь керівника фракції БЮТ І.Г. Кириленка на запитання журналіста: «Чи вважає фракція БЮТ неприйняття «м'ясного» закону порушенням коаліційних домовленостей?» Він, не задумуючись, відповів: «Ми цим стривожені, але трагедії не робимо». Якщо все так просто, то навіщо було влаштовувати істерику та блокувати трибуну впродовж трьох днів - із 13-го по 15 травня 2008 р.?
   У подальшому бютівці навіть не згадували про свій скандальний «пакет» і більше не вимагали його прийняття та не доповнювали його новими антиінфляційними проектами. Це є теж незаперечним доказом того, що блокування трибуни здійснили не з причин, які задекларували, а зовсім з іншою метою - не допустити виступу Президента України із Щорічним Посланням до Верховної Ради. І це неподобство та небачене свинство в українському парламенті особисто організувала Юлія Тимошенко - діючий Прем'єр-міністр України! З цього приводу влучне запитання поставив відомий політичний оглядач Сергій Рахманін: «У якій країні президента не пускають на трибуну парламенту його ж політичні союзники?» А я додам: «Де, у якій державі така гучна і скандальна провокація може так легко зійти з рук його організаторові?»
   Але найголовніше полягає в іншому. Все свідчить про те, що закони із так званого «пакета антиінфляційних заходів» команди Ю. Тимошенко не були спрямовані на системне подолання галопуючої інфляції та зменшення росту цін; вони навіть не мали характеру першочергової важливості - і не були розраховані на довготривалу перспективу розвитку держави. Ці закони не могли позитивно вплинути на основні економічні процеси: бюджет, фінансову систему, промислове і сільськогосподарське виробництво, тобто вони просто не могли зробити жодних суттєвих поліпшень в економіці.
   Скандальний «антиінфляційний пакет законопроектів», як задекларувала сама Ю. Тимошенко, підготувала її команда. З цього можна зробити висновок: у цієї команди відсутній не лише професійний підхід до справи, - вона не розуміє елементарного. І тут немає нічого дивного: фаховий рівень «антиінфляційного пакета» цілком відповідає інтелектуальному рівню Юлії Тимошенко. Про нього яскраво свідчать і речі, які лежать на видноті: голий популізм, дешева демагогія, різноманітні скандали, інтриги, авантюри і провокації. У такому разі постає головне запитання: «Хіба може авантюрист, провокатор і скандаліст позитивно керувати державою?» Відповідь на нього дає сама Ю. Тимошенко на прикладі власної урядової діяльності.

III. У стилі фарисеїв

   Ми будемо іти своїм шляхом і далі. Якщо потрібно, будемо
   блокувати трибуну, щоб «вибити» закони, необхідні країні.
   Юлія Тимошенко,
   Країна втомилася від політичних провокацій і авантюр.
   Вона хоче нормальної роботи парламенту.
   Юлія Тимошенко,
   В парламенті не криза, в парламенті - істерія.
   Юлія Тимошенко,
   Ще не встигли вгамуватися хвилі і влягтися пристрасті після першого блокування депутатами БЮТ трибуни і президії Верховної Ради України, як її роботу у четвер, 19 червня 2008 р., було паралізовано аналогічним чином. Це стало несподіваним для багатьох, адже середа, 18 червня, у парламенті минула спокійно - жодних комічних мізансцен та особливих конфліктів не було, але й не йшла конструктивна робота. Після виходу з коаліції бютівця Ігоря Рибакова і самооборонця Юрія Бута у парламенті склалася патова ситуація: жодна сторона - ні коаліція, ні опозиція - не мала достатньо голосів для прийняття рішення.
   У цей же день у новому фешенебельному офісному центрі ВО «Батьківщина», що на вулиці Турівській у Києві, відбулося засідання фракції БЮТ, у роботі якого взяла участь прем'єр Ю. Тимошенко, аби підняти бойовий дух своїх сподвижників.
   Серед іншого вона відкрито закликала готуватися до дострокових парламентських виборів та дала вказівку щодо мобілізації виборчих штабів в областях, містах і районах. Як зазначило добре інформоване інтернет-видання «Українська правда»: «Фракція БЮТ отримала установку йти напролом». Після цієї особистої «установки» прем'єра вже наступного дня - у четвер, 19 червня 2008 р., - фракція БЮТ заблокувала трибуну і президію парламенту та паралізувала його роботу. Такий несподіваний крок став сюрпризом навіть для союзників по коаліції - фракції НУНС.
   Причини чергового блокування керівник фракції БЮТ І.Г.Кириленко пояснив необхідністю розгляду законопроектів, які мають «першочергове державницьке значення». До таких він насамперед відніс питання про скасування депутатської недоторканності, пільг та запровадження імперативного мандата, який би дав партіям право позбавляти своїх списочників депутатських повноважень, якщо вони не виконуватимуть партійних настанов. Оскільки прийняття такого закону вимагає внесення змін до Конституції, І.Г. Кириленко вимагав, аби його схвалили не менше, як 300-ми голосами. Цілком зрозуміло, що цієї явно нереальної бютівської вимоги у сесійній залі не можна виконати. Це добре розуміли і бютівці, і їхні лідери. Але для чого ж тоді блокували роботу парламенту і висували пропозиції, які явно були непрохідними? Чому так нахабно диктували всім іншим свою волю?
   Проблема виходу депутата з коаліції чи невиконання ним партійних вказівок - то проблема партії, а не виборців і Конституції. У жодній країні Європи не існує імперативного мандата. Пропонуючи явно неприйнятні умови, бютівці вчиняли у парламенті чергову політичну провокацію та авантюру. їхні справжні причини лежали у зовсім іншій площині. Тобто бютівці, вже вкотре, пояснювали суспільству свої деструктивні дії надуманими причинами. Цей висновок підтверджує і такий факт. Депутати БЮТ блокували трибуну і президію Верховної Ради України зранку до 18 години 15 хвилин безперервно. Навіщо? Невже вони сподівались, що рівно о 18 годині на їхню вимогу до сесійної зали зайдуть усі депутати від опозиції і дружно 300-ми голосами приймуть їхні маніакальні пропозиції? Цілком зрозуміло, на це ніхто не сподівався. Причини були інші.
   У цей день найбільша фракція парламенту - Партії регіонів - вирішила припинити своєрідний страйк неучасті у голосуваннях та підтримати ряд законопроектів. При недієздатній коаліції такий крок опозиції міг викристалізувати нову більшість. І хоча ця більшість спочатку була б ситуативною, однак вона могла перерости у сталу. Парламент міг би запрацювати і приймати закони. Але при цьому втрачалася домінуюча роль БЮТ, що не могло влаштувати його керівництво. Окрім цього, вождів БЮТ дуже налякав намір опозиції включити до порядку денного питання про звіт уряду. Якби його проголосували 19 чи 20 червня, то тоді, згідно з вимогами закону, уряд отримував би 14 днів для його підготовки. Звітувати б довелося якраз на початку останнього пленарного тижня літньої сесії. У ситуації, що склалася, звіт уряду не міг не викликати невдоволення, і його б могли відправити у відставку. Лідери БЮТ побоювалися, що за подібне рішення могли проголосувати не лише деякі депутати з НУНС, а й окремі бютівці. Перед перспективою такого безславного і ганебного кінця вона й дала команду на чергове блокування роботи парламенту. Вожді БЮТ поступили б чесно і порядно, якби правдиво сказали все народу. А тут вони стали вимагати прийняття закону про імперативний мандат, та ще й при умові його підтримки у 300 голосів. Говорять одне, творять друге, а думають зовсім інше. Хто у давній історії так чинив?
   Відставка уряду, при нестворенні у 30-денний термін нової більшості, могла привести до позачергових парламентських виборів. Ю. Тимошенко та її оточення ще весною 2008 р. прагнуло таких дострокових перевиборів, але після несподіваної катастрофи, яка спіткала їх 25 травня 2008 р. у Києві, перевиборів вони стали панічно боятися. Красномовними тут є слова керівника фракції БЮТ І. Г. Кириленка: «Не дай, Боже, привести до позачергових виборів. Не дай, Боже!»
   Таким чином, головна причина блокування бютівцями трибуни і президії Верховної Ради 19 і 20 червня 2008 р. полягала у тому, аби уникнути розгляду питання про звіт уряду, яке могло потягнути його відставку та спричинитися до позачергових парламентських виборів. Але були ще й інші причини, про які вголос бютівці не говорили. Серед них - питання про суди і судоустрій в Україні.
   Одним із авторів нової редакції законопроекту про судоустрій є народний депутат України від НУНС, досвідчений політик і у минулому суддя Юрій Кармазін. За його твердженнями, прийняття цього закону має покінчити із небаченим розгулом свавілля, безвідповідальності та безкарності, яке тепер процвітає у судах. Такий закон значно поліпшить діяльність судової гілки влади і забезпечить право громадян на дієвий захист їхніх інтересів. З такою думкою категорично не згідний Голова Верховного Суду України Василь Онопенко, який вважає, що поданий законопроект позбавляє суди незалежності, і навіть називає його спробою перевороту.
   Ми не беремося судити, хто із згаданих діячів має рацію, але стверджуємо, що істина народжується у суперечці. Для цього проект слід скрупульозно розглянути у парламенті. Проте такий підхід теж не влаштував керівників БЮТ, вони побоювалися, що законопроект може бути проголосований Верховною Радою і без них, - на його підтримку висловились регіонали, комуністи, частина фракції НУНС. Аби не допустити такого розвитку подій, бютівці вирішили через блокування роботи парламенту підтримати свого колишнього соратника В. Онопенка.
   Оце і є справжні причини блокування бютівцями трибуни і президії Верховної Ради України 19 і 20 червня 2008 р. Це блокування мало свій, зрозумілий багатьом фахівцям, але дещо прихований від широкої громадськості сенс.
   Згідно з календарним планом проведення другої сесії Верховної Ради України шостого скликання, 20 червня 2008 р. закінчувалися пленарні засідання, а два наступні тижні припадали на роботу з виборцями та в комітетах і фракціях. Пленарні засідання у липні починалися 8-го і закінчувалися 11-го числа, одночасно завершувалася робота другої сесії і починалися парламентські канікули.
   Торпедуючи роботу парламент, 19-го і 20 червня, бютівці не лише унеможливлювали розгляд не вигідних їм питань, вони навмисно затягували час до кінця літньої сесії, аби відтермінувати до осені вирішення власних партійних проблем.
   Головним болем у Ю. Тимошенко став вихід із коаліції двох депутатів - І. Рибакова і Ю. Бута. Без них вона ставала недієздатною. А розвал коаліції вів до відставки уряду та дострокових виборів. Тому Ю. Тимошенко та її оточення гарячково шукали спосіб уникнути безславної перспективи. Для збереження влади вони ладні йти на все.
   Як утрясаються бютівські проблеми, розповів депутат від Блоку Литвина Сергій Гриневецький - в обмін за посаду віце-спікера він мав голосувати так, як БЮТ, про подібне заявив і депутат Олег Зарубінський. «Переговори про підтримку більшості ведуться практично з усіма депутатами блоку», - стверджував і заступник фракції Блоку Литвина Ігор Шаров. Таким і подібними, ще більше витонченими способами здійснювалося переманювання членів інших фракцій, аби перекрити втрати двох депутатів, які вийшли із коаліції та поставили її, а заодно й уряд Ю. Тимошенко, перед великими проблемами. Робота із депутатами фракції Блоку Литвина йшла паралельно із блокуванням трибуни.
   Події у парламенті Ю. Тимошенко оцінила досить точно. «В парламенті не криза, в парламенті - істерія», - сказала вона у прямому ефірі програми ТСН телеканалу «1+1» 29 червня 2008 р. Шкода, що не уточнила: цю істерію вона ж і породила.
   Ось так виглядала насправді ситуація із черговим блокуванням бютівцями роботи парламенту 19 і 20 червня 2008 р. Однак керівництво БЮТ про справжні причини своїх дій відкрито та публічно не говорило. Чому?
   Дії фракції БЮТ у Верховній Раді просто не могли відбутися без відома і вказівки Ю. Тимошенко або її правої руки - О. Турчинова. Тому вкрай дивовижно читати у пресі такий вислів Прем'єр-міністра України: «Країна втомилася від політичних провокацій і авантюр. Вона хоче нормальної роботи парламенту». Цими дуже правильними і влучними словами Юлія Володимирівна висловила вдаване обурення протистоянням у парламенті, їх вона сказала 23 червня 2008 р., тобто на п'ятий день після того, як фракція її імені влаштувала в українському парламенті свою чергову дводенну провокацію, авантюру та бедлам.
   Докладний і прискіпливий аналіз дій Ю. Тимошенко та її оточення вражає: з трибуни і для преси декларують одне, чинять зовсім протилежне, а думають про щось інше. Тобто діють за класичним принципом стародавніх юдейських фарисеїв, тому й не дивно, що фарисейство стало стрижнем усієї їхньої діяльності.

IV.Зазіхання на столицю

   25 травня 2008 р. у Києві відбулися дострокові вибори міського голови і депутатів міської ради. Ініціатива у їхньому проведенні виходила від Ю. Тимошенко та її оточення. А передувала виборам ціла історія.

1. Для чого Юлі Київ?

   Найголовнішою посадовою особою у Києві є міський голова, якого громада обирає прямим голосуванням. Голова очолює представницьку і виконавчу владу столиці, тобто наділений дуже великими повноваженнями, які поступаються хіба що повноваженням прем'єр-міністра. І це не порожні слова. Адже в Києві виробляється значна частина ВВП усієї країни, третина Державного бюджету України теж формується саме тут. Крім великого економічного важеля, столиця є центром формування суспільно-політичного клімату України, тут розміщені редакції майже всіх загальнонаціональних телеканалів та провідних періодичних видань, керівні органи творчих спілок, політичних партій, громадських організацій тощо.
   Крім політичних завдань, київська влада може вирішувати чимало проблем, що стосуються розвитку бізнесу, надання земельних ділянок, забудови територій, здійснення окремих проектів. Фінансові ресурси Києва не йдуть у жодне порівняння із можливостями будь-якого міста України, навіть Харкова, Донецька і Дніпропетровська, разом узятих.
   Тій політичній силі, якій вдасться встановити контроль над Києвом, значно легше буде поширити свій вплив і на решту України. Особливо це стосується виборів - парламентських і Президента України. Слово Києва тут може стати вирішальним. Це добре розуміють усі, особливо лідери політичних сил та політтехнологи. Встановлення контролю над Києвом, безумовно, є першим етапом підкорення України. Саме крізь таку призму і дивляться на українську столицю Ю. Тимошенко та її оточення.
   Невпинно декларуючи відстороненість від майбутніх виборів Президента України, Ю. Тимошенка робила все навпаки своїм деклараціям та ретельно і планомірно готувалася до президентської гонки. Серед першочергових заходів було розроблено план заміни небажаних голів у столиці і восьми обласних центрах України. Першим у списку стояв Київ, другим - Харків. Але цей план виник не одразу - у нього своя історія.

2. Київський план 2006 року

   На виборах 2006 р. у рядах БЮТ не знайшлося прохідного кандидата на посаду мера Києва. Столицею дуже хотів керувати Михайло Бродськии, який тоді став третьою за впливовістю після Ю. Тимошенко й О. Турчинова особою у БЮТ. Аби дорватися до важелів управління Києвом, М. Бродський навіть відмовився від прохідного місця у списку БЮТ на виборах народних депутатів України і зосередився на Київраді.
   Задум був такий: БЮТ здобуває більшість місць у Київраді і пропонує міському голові на посаду секретаря ради, тобто другої за важливістю посади у столиці, керівника своєї фракції Михайла Бродського. Через деякий час мера скомпрометують (цим мистецтвом бютівці оволоділи досконало) і змусять подати у відставку або усунуть його від посади через висловлення недовіри. У такому випадку влада у столиці переходить до секретаря ради аж до нових виборів. А їх проведуть тоді, коли матимуть повну впевненість у перемозі свого ставленика.
   Для реалізації цього плану тодішнього мера Олександра Омельченка почали брутально дискредитувати ще задовго до виборчої кампанії - його розглядали потенційним переможцем. Але несподівано мером Києва обрали Л. Черновецького. Бютівським вождям довелося спішно вносити корективи.

3. Витоки столичного конфлікту

   Користуючись тим, що більшість у Київраді на виборах 2006 р. здобув БЮТ - 41 із 120 місць, Ю. Тимошенко спочатку пробувала домовитися із Л. Черновецьким тихо і спокійно. У замін за підтримку Л. Черновецькому пропонували у секретарі ради М. Бродського, але він не погодився на цю одіозну особу, тоді запропонували Миколу Томенка. Поки розглядали цю кандидатуру, виник конфлікт у середовищі самих бютівців. М. Бродський, який стільки пожертвував на партію, вважав себе обділеним, приниженим і ображеним; він навіть звинуватив Ю. Тимошенко у змові та підтримці Л. Черновецького. Внаслідок внутріпартійної гризні і колотнечі 18 депутатів разом із М. Бродським вийшли із фракції БЮТ, що скоротило її майже на половину. Ю. Тимошенко тут же оголосила своїх вчорашніх соратників зрадниками, у тому числі і самого М. Бродського.
   Поки вожді БЮТ займалися внутріпартійними розборками, Київрада з подачі мера обрала секретарем молодого Олеся Довгого, до якого ніхто, окрім Ю. Тимошенко, не мав претензій. Так було поховано бютівський план. Це й стало справжньою причиною озлоблення на Л. Черновецького. Та Юлія Володимирівна ніколи легко не здається. Навіть у цій ситуації вона вирішила боротися за владу у столиці до кінця. Для Прем'єр-міністра України Київрада стала об'єктом №1 її діяльності. Ю. Тимошенко не раз приїжджала до Київської мерії, намагалася об'єднати проти Л. Черновецького різних депутатів, брала участь у нарадах, переговорах, міських сесіях, сварках і скандалах; пробувала організувати міський референдум, створювала комісії, насилала перевірки, проводила урядові рішення з вимогами відсторонення столичного мера від посади, апелювала до Президента і Верховної Ради. Понад півроку Ю. Тимошенко займалася проблемою столичної влади - ця справа її найбільше хвилювала. Дійшло до ганебних непристойностей: Прем'єр-міністр України публічно обзивала мера столиці Л. Черновецького «космонавтом», а його владу - «космічною», обіцяла звільнити від нього Київ до Дня космонавтики та дати столиці «земну владу».
   Не мовчав і Л. Черновецький - він, сміючись, публічно називав Ю. Тимошенко «психічно неврівноваженою», «нехорошою жінкою», «злодійкою найбільшого масштабу», а очолювану нею політичну силу - «командою фюрерського типу». На День космонавтики перед Кабінетом Міністрів України прихильники Л. Черновецького на повітряних кулях запустили у небо картонну Тимошенко, приказуючи при цьому: «Лети, лети, Юля картонна, завтра полетиш жива».
   Загалом видовище вийшло потішне, людей зібралося чимало, сміху було багато. Але чи можуть такі акції додати авторитету українській владі і державі? Безумовно, що ні. Однак такі дії опонентів породжені брутальною поведінкою самої Ю. Тимошенко - вона першою вийшла за межі пристойності та поводилася не як прем'єр-міністр держави, а як банальна вулична хамка. Тому й не дивно, що київський мер жодного разу не відвідав Кабмін та відверто ігнорував усі урядові наради, на які його запрошували.
   До столичного конфлікту втягнули і Президента України В. Ющенка, який створив комісію з перевірки урядових звинувачень київської влади. Але Ю. Тимошенко і тут випередила всіх: не чекаючи завершення роботи комісії, вона проштовхнула через Верховну Раду постанову про призначення дострокових виборів міського голови і депутатів Київради. Так розпочалася непередбачена виборча кампанія у столиці, яка вийняла з бюджету держави майже 1 млрд. гривень.

4. Дострокові вибори у Києві

   Справжньою причиною дострокових виборів у Києві було намагання Ю. Тимошенко та її оточення захопити повну владу в українській столиці. Вони вважали, що після виплат так званої «Юлиної тисячі» із вкладів «Ощадбанку» колишнього СРСР і збільшення допомоги на народження дітей популярність прем'єра зросла, а її рейтинг піднявся, тому БЮТ легко зможе перевершити у Києві показники попередніх виборів.
   Ріст популярності Ю. Тимошенко і динаміка попередніх виборів запаморочили голови бютівським верховодам і вселили у них впевненість у легкій перемозі не лише у Києві, а й в інших містах України. Саме з огляду на цю обставину бютівці по всій країні почали влаштовувати в місцевих органах влади усілякі скандали переважно із земельних питань. Було визначено 12 великих міст України, у яких мали відбутися дострокові вибори. Верховоди БЮТ були впевнені, що можуть переламати ситуацію в Україні на свою користь і тим створити передумови для успішного проведення головної справи - виборів Президента України 2009 року. У тріумфальній перемозі на київських виборах у них спочатку не було жодного сумніву.
   У Києві був кандидат, який міг успішно протистояти чинному мерові, - Віталій Кличко, у 2006 році він здобув друге місце, тому при належній організації та підтримці у 2008-му міг стати мером столиці. Але його кандидатура не знайшла підтримки у бютівської верхівки, яка не бажала ділити владу у Києві ні з ким. Кандидатом у мери тимошенківці висунули Олександра Валентиновича Турчинова, давнього і надійного соратника Ю. Тимошенко.
   Для забезпечення перемоги на дострокових виборах до Київради олігархи БЮТ кинули величезні ресурси. Взяти хоча б такий скромний приклад. На київську квартиру, в якій я з 2002 року вже не проживаю, надійшли аж чотири листи від Юлії Тимошенко - мені, дружині і дітям; до кожного - персональне звернення по імені, по батькові, із зазначенням прізвища. Лист починається так: «Шановний Дмитре Васильовичу! Я безмежно вдячна…», - далі послання містило, по суті, великий набір закликів, штампів, трафаретів, усіляких дурниць і закінчувалося так: «Київ не продається за жодні гроші. І я вірю - Київ, як завжди, обере свободу! З любов'ю Юлія Тимошенко». На листі стояло факсиміле підпису Ю. Тимошенко, і, мабуть, чимало хто з киян вважав, що це послання Юлія Володимирівна відправила особисто йому.
   А тепер гляньмо на ці листи Ю. Тимошенко крізь призму копійки. На конверті друкарським способом позначена адреса відправника і стоїть тираж - 1 млн. 200 тисяч. Здійснюємо простий розрахунок: вартість конверта із вклеєним прозорим віконечком, як мінімум, 50 копійок, вартість марки - 70 копійок, вартість паперу - 5 копійок. Всього - 1 гривня 25 копійок. Тобто лише на власні листи затрати у Тимошенко становили півтора мільйона гривень! А ще були привітання всіх киян із 8 Березням, Великоднем і Днем Перемоги на значно дорожчих кольорових листівках. Однак це мізер порівняно із величезним валом рекламної продукції БЮТ, яка накрила увесь Київ, заполонила бігборди, плоти, стовпи, стіни. На київських виборах БЮТ, мабуть, перевершив усі політичні партії і блоки, разом узяті, кількістю і якістю виборчої реклами: бігбордів, плакатів, календарів, буклетів, листівок, різноманітних газет і прокламацій, наліпок, кульків, брелків, прапорців, якихось стрічок та іншої продукції із символікою БЮТ і кольоровими портретами Юлії Тимошенко й Олександра Турчинова. Навіть запрошення на мітинги з портретами цих діячів друкувалися сотнями тисяч. Кожного дня вранці у Києві можна було бачити смітники, переповнені здебільшого бютівською рекламою. У скільки ці вибори обійшлися БЮТ, достеменно знає лише кілька осіб.
   Крім реклами, важливою складовою виборчої кампанії БЮТ стали популістські обіцянки і соціальна демагогія. Ось що обіцяв киянам кандидат у мери від БЮТ Олександр Валентинович Турчинов - цитую за агіткою БЮТ «Пакет соціальних гарантій для киян»:
   1.Щомісячна матеріальна допомога всім пенсіонерам, інвалідам, одиноким матерям у розмірі 300 грн.
   2.Щомісячна доплата всім ветеранам війни в розмірі 500 грн.
   3.Щомісячна доплата всім медичним працівникам, учителям і працівникам дошкільних закладів, мінімальний розмір якої становитиме 500 грн.
   4.Додаткова матеріальна допомога при народженні дитини в розмірі 25 тисяч грн.
   5.Щомісячна виплата в розмірі 500 грн. кожній ново народженій дитині протягом одного року.
   6.Щорічна виплата на оздоровлення кожної дитини дошкільного віку в розмірі 1,5 тис. грн.
   7. Щорічна виплата на оздоровлення всім дітям шкільного віку в розмірі 2 тис. грн.
   8. Відкриття мережі соціальних аптек із низькими цінами на медикаменти. Відкриття перших 100 аптек протягом 2008 року.
   9. Відкриття мережі невеликих крамниць із низькими цінами на продукти харчування замість дорогих супермаркетів.
   10. Встановлення за рахунок міської влади у всіх квартирах і житлових будинках лічильників води, тепла, електроенергії.
   А тепер поставлю просте запитання: чому перераховані вище пільги мають отримувати лише жителі Києва? Чим вони кращі за українців у Луганську, Ужгороді, Луцьку й Одесі? Або трударів багатостраждального українського села? Чому колишній наглядач сибірського табору, який тепер проживає у Києві, має отримувати щомісячні надбавки і доплати (як пенсіонер - 300 грн. та ще 500 грн. як ветеран війни), а не раз поранений і контужений фронтовик, нагороджений медаллю «За відвагу» й орденом «Слави», як мій сусід у Бродах, цього позбавлений? Невже так виглядає на практиці бютівська справедливість, за яку варто боротися? Це перше. І друге: а де розумний (так його подавала бютівська пропаганда) пан Турчинов має взяти колосальні кошти на соціальні доплати для жителів окремо взятого міста? Відповідь на це запитання дав сам О. Турчинов. 14 травня 2008 р., виступаючи перед виборцями Святошинського району м. Києва, він заявив, що цього дня уряд виділив Києву додатково 1 млрд. 696 млн. гривень для забезпечення соціальних заходів - щомісячних доплат і надбавок для пенсіонерів, учителів, медиків та інших груп жителів столиці. Кореспондент газети «Дзеркало тижня», яка при цьому була присутня, Ірина Ведернікова звернула увагу високопосадовця на неприпустимість використання адмінресурсу в будь-яких його проявах, Кабміном зокрема. «Це гроші народу, які уряд заборгував киянам», - сказав, як відрізав, кандидат у мери. Але виникає ще одне запитання: чи не є це урядове дійство за 10 днів до виборів цинічною спробою купівлі голосів у столиці? Особисто я саме так і вважаю, бо, виступаючи на передвиборних мітингах у Києві, Ю. Тимошенко й О. Турчинов не раз згадували постанову КМУ щодо надання додаткових 1,7 млрд. гривень для киян. Вони використовували цей факт як гарантію виконання своїх соціальних обіцянок!
   До спроби банального підкупу виборців можна віднести і різке підвищення зарплат київським залізничникам із квітня 2008 р. Але ці надбавки, як писала 22 травня газета «Дело», отримали не всі залізничники, а лише мешканці Києва. Бютівський міністр транспорту Йосип Вінський пояснив таку дику дискримінацію тим, що ціни на продукти і товари у столиці, мовляв, вищі, ніж у приміській зоні. Ось такі аргументи поборників соціальної справедливості з БЮТ.
   І хоча виборча кампанія БЮТ у Києві мала найпотужніший характер, відзначалася найефективнішою передвиборною рекламою, однак її ідеологи та політтехнологи найбільше сподівалися на банальні речі - обіцянки соціальних подачок та їх роздачу навіть у день виборів. Телеканал «Київ» у програмі новин показав, як у суботу і неділю, 24-25 травня 2008 р., у Києві працювали відділення ощадних банків і видавали «Юлину тисячу»! Аж дивно і соромно було на те дивитися. Опуститися до того, щоб навіть у день виборів нагадувати виборцю про свою «благодійність»! Однак це мало допомогло бютівцям. Люди гроші брали, але розуміли, що то разова подачка, яка не компенсує втраченого, тому й голосували, як вважали за потрібне. «Невдячні виборці», - мабуть, так думали верховоди БЮТ, а я скажу: «Бездарні урядовці, бо інфляція, яку нерозривно пов'язували із діями Ю. Тимошенко, «з'їла» не лише одержану у день виборів тисячу, а й зарплати та пенсії. І того не сховаєш, бо кожен відчув це на власній кишені».

5. Підсумки київських виборів

   Незважаючи на те, що сама Прем'єр-міністр України Ю. Тимошенко очолювала список кандидатів у депутати Київської міської ради, а перший віце-прем'єр-міністр О. Турчинов балотувався у мери столиці, вибори вони із тріском програли. Не допомогли ні шалені гроші, ні урядові гарантії, ні просторікування про цінності та принципи Майдану. Ось головні підсумки київських виборів 2008 року.
   Результати голосування
   1. Вибори київського міського голови 25 травня 2008 р.
   1. Леонід Черновецький - 37,72%
   2. Олександр Турчинов - 19,13%
   3. Віталій Кличко - 17,97%.
   2. Вибори депутатів Київської міської ради
   1. Блок Черновецького - 30,45% (43 депутати)
   2. Блок Юлії Тимошенко - 22,79% (32 депутати)
   3. Блок Віталія Кличка - 10,61% (15 депутатів)
   4. Блок Володимира Литвина - 8,17% (11 депутатів)
   5. Громадський актив Києва - 5,95% (8 депутатів)
   6. Партія регіонів - 3,95% (б депутатів)
   7. Блок Миколи Катеринчука - 3,47% (5 депутатів).
   За підсумками ініційованих нею ж виборів Юлія Володимирівна Тимошенко була обрана депутатом Київської міської ради і мала можливість очолити опозицію до такого ненависного їй мера Л. Черновецького та у перервах між засіданнями уряду могла ходити на сесії міської ради. Але Ю. Тимошенко чомусь відмовилась від блискучої нагоди і дуже почесного здобутку в її житті - мандата депутата Київської міської ради. А даремно відмовилась: опозиція у міській раді - то акурат її рівень.

6. Причини перемоги Л. Черновецького

   На київських виборах 2008 р. протистояння фактично йшло по лінії БЮТ - «Блок Леоніда Черновецького», то були два основні гравці. Саме так більшість киян і розглядала передвиборну боротьбу.
   Впевнену перемогу здобув Леонід Черновецький і його команда, які ніколи не були партійною структурою. Тобто найбільш впливову у столиці політичну силу, як то вважали до 25 травня 2008 р., перемогли безпартійні - саме їм кияни виявили найбільшу довіру. Київський програш БЮТ - це, передусім, колосальної сили удар по амбіціях Ю. Тимошенко та її олігархічного оточення з їхніми ненаситними апетитами.
   Величезні зусилля БЮТ із компрометації Л. Черновецького не спрацювали. За словесними образами не було жодного факту і жодного доказу. Так, як це, до речі, відбувалося у Ю. Тимошенко та її соратників завжди. Чергового бездоказового скандалу, штучно роздутого верховодами БЮТ, кияни не сприйняли, вони повірили людині, яка вела себе гідно: виважено, спокійно і впевнено.
   Причини перемоги Л. Черновецького полягають у його людяності і щирості. Закиди про те, що він допомагав найменш соціально захищеним верствам Києва, не можуть бути взяті до уваги, бо він це робив постійно протягом 12 років, тобто ще тоді, коли не був мером. Благодійність Л. Черновецького була постійною, не здійснювалася під вибори, як то намагалися вчинити Ю. Тимошенко і О. Турчинов. Можливо, благодійність Л. Черновецького і відіграла якусь роль у його перемозі, але вона не стала основною.
   Головним була постать самого Леоніда Черновецького, який утвердив себе в очах людей не просто благодійником, а цілком самодостатнім політиком, який не підпорядковується жодній політичній силі, проте дбає про простих людей, завжди веде себе відверто, однак ніколи не виходить за межі пристойності. Милосердя і добродушність Л. Черновецького викликали симпатії. Це люди оцінили. Л. Черновецький виграв у БЮТ добротою. Його щира усмішка і слова: «Я вас люблю», - важили значно більше, ніж злобно-агресивні виступи його опонентів.

7. Космічний провал БЮТ

   Шановний читачу, ну де ви ще бачили або чули про те, що прем'єр-міністр держави балотується на виборах кандидатом у депутати міської ради, а перший віце-прем'єр-міністр - на міського голову? Комедія, скаже поляк. Не менше здивувалися б і росіяни, якби Володимир Володимирович Путін балотувався у депутати міської думи Москви. А в Україні вже нічому не дивуються - від Юлії Тимошенко ще й не такого можна сподіватися!
   З усього видно, що київські вибори були архіважливими для Ю. Тимошенко та її оточення. БЮТ залучив до київських виборів величезний фінансовий ресурс, це видно не лише з кількості і якості агітаційних матеріалів, а й з того очевидного факту, що виборча кампанія БЮТ незрівнянно переважала інших конкурентів у всьому: кількості різноманітних заходів, агітнаметів, сцен, мітингів, участі у них вищих урядовців держави та артистів. Ю. Тимошенко разом із О. Турчиновим об'їздили увесь Київ, виступали на мітингах, зборах, інших масових заходах і все обіцяли та обіцяли. Не даремно у пресі писали, що БЮТ перетворив вибори мера Києва та депутатів міської ради на змагання грошей і обіцянок. Рівного йому по цих показниках конкурента у Києві не було.
   Шалені зусилля і титанічна праця не допомогли - Юлія Тимошенко та її оточення з тріском програли київські вибори. І кому? Людині, яку всіляко принижували і називали «Космосом». Воістину - космічний провал. Такі витрати, такі зусилля і такий ляпас!
   Перша п'ятірка кандидатів списку Блоку Юлії Тимошенко на виборах депутатів Київської міської ради не викликала довіри киян. Аби не забути цих славних імен зафіксуємо їх для пам'яті:
   1. Юлія Тимошенко, Прем'єр-міністр України.
   2. Олександр Турчинов, перший віце-прем'єр України.
   3. Микола Томенко, народний депутат України.
   4. Олександр Зінченко, колишній заступник Голови Верховної Ради України.
   5. Анатолій Хостікоєв, народний артист України.
   Про те, як цю п'ятірку розкручувала і розхвалювала бютівська пропаганда, писати не буду - шкода часу і паперу. Та зауважу: цього разу БЮТу у Києві нічого не допомогло: ні брутальний компромат на опонентів, ні соціальна демагогія, ні популістські обіцянки, ні самовихваляння. За словами не було діла і державницького духу, а на фальші, фарисействі, обмані і демагогії далеко не заїдеш. Ось і став Київ для БЮТу кінцевою зупинкою. Люди не дали собою маніпулювати і вже не дадуть ніде!
   Оцінку київським виборам дав і Президент України: «На останніх виборах до Київради та мера столиці кияни продемонстрували, що хочуть мати прагматичну, а не популістську владу», - заявив В. Ющенко.
   Головний висновок київських виборів 2008 року полягає у тому, що виборці відмовили у довір'ї політичним партіям України, бо, за великим рахунком, вони такими ще не стали. Яскравим прикладом тут служить Блок Юлії Тимошенко - олігархічна бізнес-команда, без ідеології, без політичних принципів і без моральних обмежень. І хоча верховоди БЮТу творили чудеса, аби здобути владу у столиці, народ їм у цьому відмовив. Кияни зрозуміли: БЮТ - це звичайнісінька політична макуха, і не дозволили себе на неї піймати.

V. Краще б мовчала

   Під час кампанії з виборів міського голови і депутатів Київської міської ради на квартиру у Києві, у якій я мешкав до 2002 року, від Юлії Тимошенко надійшов лист на моє ім'я. Підвоху жодного не видно. Лист автентичний; на конверті - штемпель із написом по колу «Україна. Київ. ДОКК» і датою «10.05.08». Вказано й адресу відправника: «Партія ВО «Батьківщина», а/с 81, м. Київ, 01133». Такі самі листи надійшли на ім'я моєї дружини та дітей, а також сусідів. Зміст аналогічний, але звернення персональне. Лист починався словами:
   «Шановний Дмитре Васильовичу! Я безмежно вдячна киянам за підтримку нашої команди на попередніх виборах. Ми дуже цінуємо Вашу довіру і робимо все від нас залежне, щоб виправдати Ваші кращі сподівання та не розчарувати Вас».
   Спочатку я подумав: «Невже Юлія Володимирівна уважно прочитала мої книги, випущені напередодні минулих виборів, а саме: «Монолітне болото, або ЗАТ БЮТ», «Фарисеї, або Неоголошена війна Україні» та «Ананас, або Новий план захоплення Києва», і їй так сподобалося написане, що вона мені «безмежно вдячна». Подальше читання переконало в іншому: це черговий піар-хід політтехнологів БЮТ, які, роздобувши адресну базу даних киян, розсилають їм листи від її імені, таким чином намагаючись «достукатися» до кожного виборця. Зміст листа зводився до того, аби одержувач проголосував за О. Турчинова на посаду київського міського голови, а серед партій і блоків - за список БЮТ, який очолює авторка листа.

   Лист надісланий Ю.В. Тимошенко Д.В. Чоботу. 10.05.2008р. Конверт з адресами

   Лист надісланий Ю.В. Тимошенко Д.В. Чоботу. 10.05.2008р. Сторінка 1

   Лист надісланий Ю.В. Тимошенко Д.В. Чоботу. 10.05.2008р. Сторінка 2

   Звичайно, БЮТ не був би БЮТом, якби не вилив цеберко бруду із натяків, перекручень і відвертої неправди на своїх опонентів. Ось і в цьому листі цинічна і нахабна неправда аж кишить. Цитую:
   «До влади в Києві прийшла людина, яка забрала в столиці все: землю, Труханів і Жуків острови, дитячі майданчики, зелені сквери та парки, банк киян «Хрещатик», «Київводоканал», «Київгаз» та багато інших об'єктів. Мер і його оточення за два роки стали мільярдерами, а кияни отримали неприбрані смітники, незаконні забудови, обідрані та обмальовані під'їзди та фасади».
   Юліє Володимирівно, я не захищаю мера Леоніда Черновецького, але з ваших слів так нічого і не зрозумів: як він за два роки став мільярдером? На чому розбагатів мер, ви чомусь не сказали. Невже він заробив на тому, що «обдирав та обмальовував під'їзди та фасади»? Чому у Ваших систематичних звинуваченнях усіх і вся ніколи немає нічого конкретного - одні лиш натяки? А чом би Вам, Юліє Володимирівно, не пояснити киянам просто і чітко, хто, коли і яким способом «забрав» названі у Вашому листі банк і підприємства? Я б і сам цього не знав, якби разом із Вашим розумним листом не отримав агітаційної брошурки Вашого теперішнього сателіта Юрія Луценка «Закон і справедливість Києву!».
   Лідер Народної самооборони у розділі «Тільки факти» пише:
   «Офшорним компаніям, які пов'язані з нині близькими до Л. Черновецького бізнесменами Андрієм Івановим та Василем Хмельницьким, після проведення акціонування передано контроль над стратегічними об'єктами столиці: «Київенерго», «Київводоканал», «Київгаз». Це їм в кишеню ідуть мільярди від щорічно підвищених тарифів:
   - шляхом проведення додаткової емісії, з-під контролю київської громади виведено банк «Хрещатик». Нині цей банк фактично опинився у власності бізнес-дуету Іванов - Хмельницький. Ще вони заробляють на «прокачуванні» коштів киян».
   Головний міліціонер країни, мабуть, знав, що писав. Для мене все стало зрозумілим. А для Вас, Юліє Володимирівно? Ви що, не знаєте Василя Хмельницького й Андрія Іванова? Якщо забули, я процитую останній офіційний довідник «Хто є хто в Україні. 2007». У статті про В. Хмельницького зазначено: «Член ВО «Батьківщина»… народний депутат України 5 скликання з 04. 2006 р. від Блоку Юлії Тимошенко, №60 у списку». Там же і про Андрія Іванова написано: «Депутат Київської міськради з 2002 р., член фракції Блоку Юлії Тимошенко».
   За допомогою публікації у виданні «Главред» можна відтворити не лише те, як бютівські «воїни світла та справедливості» здійснювали кампанію із захоплення найбільш значних київських підприємств, а й саму хроніку конфлікту у Київраді, який фактично із цього й розпочався [11].* Олексій Мушак і Олеся Яхно у статті «Бізнес Юлії Тимошенко (БЮТ), або Монетизація справедливості» пишуть, що на початку квітня 2006 р. бютівці у Київраді на чолі з М. Бродським виявляли дивовижну миролюбність та декларували готовність до співпраці з новообраним мером. Конфлікт розпочався у середині квітня, після того, як Л. Черновецький різко розкритикував намагання створити «Київенерхолдинг», проект якого «несамовито лобіювали і лобіюють апостоли справедливості Василь Хмельницький (№60 у списку БЮТ на виборах у Верховну Раду) й Андрій Іванов (№ 16 у списку БЮТ на виборах у Київраду), - бізнесмени, які цілком реально розраховували на київську комунальну сферу і пов'язані з нею повноводні фінансові потоки». До слова, згаданий пан А. Іванов - це директор «Київенерго». А суть створення «Київенерхолдингу» полягала в об'єднанні стратегічних підприємств Києва («Київенерго», «Київгаз», «Київводоканал») - так їх легше і дешевше приватизувати. Але Л. Черновецький заявив, що ці підприємства є власністю киян, «до яких навіть близько наближатися не можна, не те що їх приватизувати». Своїм першим рішенням новообраний мер Л. Чернівецький 14 квітня 2006р. скасував розпорядження свого попередника О. Омельченка від 5 квітня 2006 р. про створення «Київенерхолдингу». З цього і розпочалася шалена атака на Л. Черновецького з боку БЮТ. Уже наступного дня, тобто 15 квітня 2006 р., у Київраді було створено антимерську коаліцію. 17 квітня лідер списку БЮТ на виборах до Київради Микола Томенко заявив, що у Л. Черновецького проблеми з легітимністю і що «Завдання БЮТ - зупинити корупційну модель управління Києвом». 19 квітня політтехнолог і радник Ю. Тимошенко Олег Медведєв сказав, що БЮТ має намір добиватися відміни результатів виборів київського мера через суд.
   Такого натиску «воїнів світла» новообраний київський міський голова не злякався, а призначив перевірку компанії «Київхліб» і банку «Хрещатик», які номінально були у комунальній власності київської громади, але фактично контроль над ними перейшов до бізнес-групи Хмельницького. До того ж Л. Черновецький зробив запити в СБУ та Інтерпол щодо справжніх господарів офшорних компаній, які стали власниками акцій стратегічних київських підприємств. Він поставив питання про повернення активів київських підприємств у комунальну власність, а також і 1000 га київських земель у Голосієві, Пирогові і Феофанії.
   Протистояння у питаннях власності переросло у справжню війну, апогей якої припав на 28 квітня 2006 р. - день відкриття другої сесії Київради. «Воїни світла і справедливості» намагалися змусити Л. Черновецького висунути у секретарі ради керівника фракції БЮТ М. Бродського. Вибори супроводжувалися масовою потасовкою, яку транслювали у прямому ефірі. Але все закінчилося тим, що секретарем ради, тобто другою посадовою особою після мера, обрали 25-річного Олеся Довгого.
   Про деталі цього протистояння, у ході якого виявилося, що дві офшорні фірми за 29 млн. доларів США отримали 39% акцій «Київенерго», «Київгазу» і «Київводоканалу», ринкова вартість яких становила понад 200 млн. доларів, можна прочитати у статті Олексія Мушака та Оксани Яхно [12]. Ці автори називають скандальні офшорні компанії «хмельницько-івановськими» та з глумом іронізують: «Загалом справедливість є, і нікуди від неї не дінешся». Безперечно, іронія стосується бютівського гасла «Справедливість є, і за неї варто боротися». Як на практиці здійснювалося це гасло, видно із діяльності у Києві бютівців Василя Хмельницького та Андрія Іванова. Але як феноменально Ю. Тимошенко все перекрутила! Та ще й перевернула справу з ніг на голову!
   19 травня 2008 р. я був присутній на мітингу БЮТ у парку Перемоги у Києві і на власні вуха чув - майже половину свого виступу Ю. Тимошенко побудувала на тому, що усіляко паплюжила діючого київського мера та розповідала, що у киян вкрали «Київхліб», «Київенерго», «Київгаз», «Київводоканал». При цьому вона давала чітко зрозуміти, що це справа рук діючого мера Л. Черновецького. Яке підступне фарисейство і нахабно-цинічна неправда! Яке цинічне намагання очорнити опонента тим, що робили її ж однопартійці! Та не менш дивовижним виглядало виправдовування тепер уже вдруге обраного мером Л. Черновецького. 18 липня 2008 р. у розмові з Ольгою Сумською, яку транслював телеканал «Київ», Леонід Михайлович, якось, виправдовуючись, заявив: «Мені приписують київські підприємства. Це не відповідає дійсності, я до них немаю жодного стосунку - їх власниками є бютівці, до того ж їм належить будинок на Турівській, де тепер офіс БЮТ». Стоп, стоп, стоп! На вулиці Турівській,13 у Києві нещодавно відкрито фешенебельний партійний офіс ВО «Батьківщина». Він облаштований із королівським шиком. Там Ю. Тимошенко навіть зустрічалася з поважними гостями, давала інтерв'ю. У ньому влаштовують особливо важливі прийоми і бенкети. Зрідка там збирають і членів фракції БЮТ. Про цей будинок згадав в інтерв'ю «Українській правді» М. Бродський: «Рішення про його включення у список приймалося Турчиновим - Тимошенко (йдеться про 60-й номер у парламентському списку БЮТ на виборах 2006 р. - Василя Хмельницького. - Д. Ч.). Його поява - окрема історія, пов'язана із офісом на вулиці Турівській. Вони звільнили це приміщення раніше, ніж продали його структурі, яка потім здала його в оренду БЮТ» [13].
   Отже, до офісного будинку Ю. Тимошенко на вулиці Турівській у Києві олігарх В. Хмельницький має пряме і безпосереднє відношення. І цього не могла не знати лідер блоку свого імені, як і про обставини щодо київських підприємств нового бізнес-політичного партнера.
   Що ви на це скажете, Юліє Володимирівно? Що не знали про діяння своїх же однопартійців? Не відали про офіс вашої бізнес-політичної організації? А може, ви заявите, що В. Хмельницький зрадник, і він тепер у Партії регіонів? То це ж тепер, а згаданими київськими промисловими гігантами і банком він із компаньйоном заволоділи тоді, коли були бютівцями, - це випливає із усіх довідників і слів вашого теперішнього сателіта Ю. Луценка. Юліє Володимирівно, невже ви не знали, для чого такі особи, як В. Хмельницький та йому подібні, йшли у список БЮТ? Я переконаний: лише для власної бізнесової вигоди. І вам про це було відомо дуже добре. Ви з ними вели торги. Як це відбувалося, описали ваші колишні соратники, зокрема Михайло Бродський і Олександр Волков. Процес тривав, як на базарі. Внаслідок торгівельно-політичної угоди кожна сторона отримувала те, чого прагнула: продавець - поповнення казни, а покупець - можливість одержати на вкладення прибуток. То чому тут дивуватися і обурюватися київським здобуткам бютівців - В. Хмельницького та А. Іванова? Вони ж у команду Ю. Тимошенко йшли не прапорами махати.
   Ви, Юліє Володимирівно, привнесли в українську політику бізнесово-розрахункові методи, від яких потерпають усі, тепер і ви пожинаєте плоди. Що стосується проблеми політичних зрадників БЮТ, то її не існує - це ваша проблема, Юліє Володимирівно, та вашого бездарного оточення. Що ви посіяли - те й вродило.
   А тепер ще раз наголошу: у 2006 році я відмовився балотуватися у народні депутати України за списком БЮТ саме через те, що у ньому було дуже багато одіозних осіб, таких як В. Хмельницький, Б. Губський, Є. Сігал, Б. Фельдман, О. Абдуллін та їм подібні. З ними мені не по дорозі. Я не збирався бути прикриттям та ширмою для їхньої шкідницької діяльності.
   Лист Ю. Тимошенко до виборців м. Києва від 10.05.2008 р. є яскравим доказом підступного обману, який випадково мною розкритий - завдяки агітці Ю. Луценка та власному досвіду. Однак чи багато є тих, хто аналізує написане? Люди звикли вірити друкованому слову. Ю. Тимошенко цим і користується. Але як по-фарисейськи чинить! Організовує провокацію, влаштовує скандал, вдається до брутального обману і одночасно уникає відповідальності за наклеп та приниження чиєїсь гідності, бо, виливши бочку бруду, нічого конкретного проти жодної особи не сказала. Це ж треба вміти так чинити і при цьому не соромитись нічого.
   З банком «Хрещатик» та стратегічними підприємствами столиці - «Київенерго», «Київводоканал», «Київгаз» - у Юлії Тимошенко вийшло, як у тій приказці: «Чия б корова мичала, а її б мовчала».

VI. Як вони діють
1. Зустрічні пожежі

   Всю бізнесову і політичну діяльність Ю. Тимошенко супроводжує суцільний шлейф скандалів і провокацій. Без них годі уявити жінку з косою; скандали і провокації стали її стихією, вона у них, як риба у воді. Про скандали і провокації, у центрі яких опинялася Ю. Тимошенко, вже можна писати докторську дисертацію з паблік рилейшен. Однак і без спеціального дослідження одну характерну рису видно неозброєним оком.
   Як тільки Ю. Тимошенко опиняється у центрі серйозного протистояння і конфлікту, одразу ж виникає один або ціла серія скандалів, які відволікають увагу від першопричини і самої жінки з косою. Ці відволікаючі скандали завжди торкалися опонентів Ю. Тимошенко, їх звинувачували у багатьох гріхах, але ось що цікаво: надумані звинувачення ніколи не мали жодних серйозних наслідків, і жодне звинувачення навіть до суду не дійшло. Просто скандал перекривали іншим скандалом. Подібним чином гасять великі лісові пожежі - зустрічною пожежею. Згадаймо основні такі «контрпожежі» Ю. Тимошенко.
   1 вересня 2005 р. не без відома та участі тодішнього Прем'єр-міністра України Ю. Тимошенко здійснюється спроба силового захоплення Нікопольського феросплавного заводу. Виникло серйозне протистояння. Спробу штурму заводу з допомогою величезного загону міліцейського спецназу у бронежилетах, касках і автоматах у прямому телеефірі спостерігала вся країна. Здійнявся грандіозний скандал. У справу втрутився Президент і дав доручення керівникам усіх силових структур забезпечити правопорядок та не допустити насилля. Над головою тодішнього Прем'єр-міністра України Ю. Тимошенко, яка ініціювала це незаконне дійство, замаячіла сокира покарання і навіть звільнення із посади. Але вже увечері цього ж дня - 1 вересня 2005 р. - у прямому ефірі «5-го каналу» помічник Прем'єр-міністра України Михайло Бродський, який лобіював інтереси олігарха І. Коломойського, зробив заяву й абсолютно голослівно і бездоказово звинуватив «оточення президента» в корупції. Проте заява М. Бродського не отримала сподіваного верховодами БЮТ ефекту, тому там вдалися до ще гучнішого скандалу. Поки Президент очікував від Генеральної прокуратури, СБУ і МВС доповідних про суть конфлікту і скандалу у Нікополі виник ще більший скандал. 5 вересня 2005 р. Олександр Зінченко, який напередодні пішов у відставку з посади Державного секретаря, вслід за Бродським на прес-конференції, яку транслювали в прямому ефірі, звинуватив у корупції так зване «оточення президента». Виник грандіозний скандал, який вийшов далеко за межі України. Ці скандали, їхні передумови і наслідки мною докладно описані у двох книгах: «Монолітне болото, або ЗАТ БЮТ» і «Фарисеї, або Неоголошена війна Україні», тому не буду повторюватись і скажу головне - після влаштованого О. Зінченком скандалу всі нараз забули про скандал у Нікополі! До провокації О. Зінченка Юлія Володимирівна мала надзвичайно великий інтерес й особисту причетність.
   Вересневу відставку уряду Ю. Тимошенко у 2005 р. теж перекрили двома гучними скандалами проти Президента України і його найближчих помічників. Їх влаштували на прес-конференціях Микола Томенко і Олександр Турчинов - особи з найближчого оточення Ю. Тимошенко. І знову, крім скандалів, жодного результату! Лише слова та обмови вчорашніх друзів і партнерів. Подібним чином верховоди БЮТ діяли завжди.
   Ось і скандал із торпедуванням виступу Президента України із Щорічним Посланням до Верховної Ради України перекрили цілою серією скандалів. Але перед тим, як до них перейти, наголошу ще й на такій особливості: оточення Ю. Тимошенко завжди намагається влаштувати конфлікт, скандал чи іншу капость чужими руками. У 2005 р. це були руки нашоукраїнця Олександра Зінченка і пеерпіста Миколи Томенка; в 2008 р. - самооборонців Юрія Луценка і Давида Жванії. Тепер О. Зінченко і М. Томенко - найближчі соратники Ю. Тимошенко, очевидно, ми серед них скоро побачимо Ю. Луценка із Д. Жванією, це така тенденція.
   До скандалу із блокуванням парламентської трибуни та недопущенням до неї Президента у БЮТ готувалися заздалегідь і союзників підбирали теж завчасно. За день до блокування трибуни міністр внутрішніх справ України Юрій Луценко зробив заяву для преси, у якій вимагав від В. Ющенка відставки керівника секретаріату Президента Віктора Балоги. Ну, де ви, читачу, ще таке бачили або чули, щоб міністр будь-якої країни вимагав чогось подібного від президента своєї країни через ЗМІ?
   Голова партії «Єдиний центр», народний депутат України Ігор Кріль так оцінив дії Ю. Луценка: «Насправді за такими заявами лідера Народної самооборони стоїть БЮТ». Його слова цілком відповідали дійсності. Проте вимога Ю. Луценка мала яскраво виражений скандальний характер і поширювалася усіма ЗМІ, створюючи тим тиск на главу держави. Через кілька днів цей же Ю. Луценко вже прямо звинуватив президента, що він готує Юлі «Сталінград на київських виборах». А де докази, пане міністре внутрішніх справ? Це перше. І друге: Сталінград - як провальну поразку на виборах - сама ж Юля Володимирівна підготувала всією своєю нікчемною діяльністю, тому, як кажуть росіяни: «Нечего на зеркало пенять, коли рожа крива».
   Додав вогню по табору Президента і самооборонець Давид Жванія: якраз у ці дні він зробив сенсаційну заяву, що Віктора Ющенка ніхто не отруїв. Ця тема теж стала домінуючою у пресі і на телебаченні. Особливо старалися тимошенківські видання, які ліпили з Ю. Луценка і Д. Жванії ледь не жертв політичних репресій, життя яких опинилося мало не під загрозою. 28 травня «Вечерние вести», які ніколи нічого серйозного не друкують без відома Ю. Тимошенко або О.Турчинова (знаю це із власного досвіду), на першій сторінці опублікували аншлаг із портретом Ю. Луценка: «Луценко намекнул, что его жизнь под угрозой».

   Перша сторінка газети «Вечерние вести» від 28 травня 2008 р.

   До вищезгаданих скандалів додали ще один - з американською фірмою «Венко» і питанням розробки шельфу Чорного моря. До речі, це вкрай неоднозначне і непросте питання.
   Всі скандали і провокації, влаштовані Ю. Тимошенко та її сателітами у період блокування бютівцями трибуни Верховної Ради, мали чітку мету - створити ілюзію інших проблем, перекласти вину на Президента та його секретаріат, змусити людей сприймати події у визначеному для них ракурсі, переключити увагу суспільства із скандального блокування роботи парламенту на інші скандали і тим обілити свою скандально-провокаційну суть. Тобто діяли - як у випадку з лісовою пожежею, коли її гасять зустрічною. Цього разу значною мірою це Ю. Тимошенко вдалося. Та чи довго ще так триватиме надалі?

2. Переведення стрілок

   Бездарна діяльність уряду Ю. Тимошенко призвела до небаченої за останні 10 років інфляції та шаленого росту цін. Ці фактори стали основними причинами падіння популярності прем'єра та її рейтингу. Вірна своїй традиції скандал перекривати ще більшим скандалом, Ю. Тимошенко і вдалася до авантюри щодо блокування трибуни Верховної Ради 13 травня 2008 р. Внаслідок виник такий скандал, що всі нараз забули про інфляцію, ріст цін і почали говорити про блокування парламентської трибуни. Із публікацій та радіо- і телепередач народ дізнався, що Ю. Тимошенко вдалася до таких дій заради народу - аби негайно прийняти «пакет антиінфляційних законів» та вгамувати інфляцію і ріст цін на товари першої необхідності. У такий підступно-скандальний спосіб і відвернули увагу суспільства від справжньої проблеми.
   А для того, аби закріпити нові месиджі (напрями), залучили всю пропагандистську індустрію БЮТ: газети «Вечерние вести», «Свобода», «Високий замок», суто партійні видання, організації ВО «Батьківщина», ну і, звичайно, - вождів БЮТ та парламентську фракцію.
   На засіданнях фракції БЮТ перед депутатами ставилось завдання, аби вони під час зустрічей із журналістами та виборцями наголошували на тому, що: В. Ющенко перший почав війну з Кабміном; уряду не дають працювати; йде протистояння президента і прем'єра, причиною якого є майбутні президентські вибори; недруги всіляко намагаються понизити рейтинг Ю. Тимошенко, тому впродовж кількох місяців у парламенті саботувалося прийняття життєво важливих для країни антиінфляційних законів; у БЮТу вже не було іншого способу, як вдатися до блокування. Окрім цього, депутати повинні наголошувати на тому, що протистояння у парламенті шкідливе для країни, воно може стати наслідком втрати Криму(!) та створить незбориму перепону для вступу до НАТО і ЄС. Про реалізацію на практиці цього набору настанов можна прочитати у бютівських виданнях та публікаціях депутатів БЮТ за період із 15 травня до 7 червня 2008 р. Ось, наприклад, як починалася редакційна стаття спецвипуску № 6 газети «Вечерние вести»: «Виктор Ющенко первым начал фактическую войну с Кабмином и, похоже, все не успокоится, жертвуя стабильностью в стране…» А ось витяг з інтерв'ю львівській газеті «Експрес» від 22 травня 2008 р. народного депутата від БЮТ Віктора Терена (Тарана): «Престиж України на міжнародній арені просто нівелюється. Якщо криза нашої влади буде поглиблюватися, то в грудні нам знову не бачити приєднання до ПДЧ, як своїх вух!» І це стверджувала людина, яка блокувала парламентську трибуну, підпирала двері стільцем і не допускала у сесійний зал Верховної Ради України Президента України В. Ющенка на очах численних представників дипломатичного корпусу! Між іншим, Віктор Терен - один із ініціаторів створення Народного Руху України, письменник, - як він докотився до такого життя у команді жінки з косою, для мене велика загадка.
   Однак головну роль грали все-таки не депутати БЮТ, а їхні вожді. «Я сьогодні вперше за останні 4 місяці попередила Президента, що якщо так триватиме, я йому - не партнер і не союзник. Тому що ганьбити й принижувати власну країну, економічно знищувати країну - це не методи боротьби за наступні вибори», - заявила Ю. Тимошенко на зустрічі з виборцями Подільського району м. Києва. Як вам такі перли? Чи не схожі вони на підступну спробу перекласти все із хворої голови на здорову? Ось так верховоди БЮТ діяли та пояснювали створену ними ж ганебну провокацію проти Української держави. Вони спритно переводили стрілки відповідальності і влаштовували чергові авантюри та провокації.

3. Дьоготь Гриценка

   Відволікаючі атаки на Президента з боку Ю. Луценка і Д. Жванії у період блокування бютівцями парламентської трибуни були ланками у великому ланцюгу подібних скандалів і провокацій. Серед них окреме місце займають майже синхронні у часі дії екс-міністра оборони України.
   Анатолій Гриценко заявив, що від Віктора Януковича йому стало відомо про зустрічі і переговори голови Партії регіонів із Президентом України В. Ющенком ще напередодні дострокових парламентських виборів 2007 р. За словами А. Гриценка, у ході цих зустрічей обговорювалося питання про створення широкої коаліції у парламенті.
   Насамперед поставимо запитання: «Невже створення справді великої коаліції у парламенті, зокрема із Партією регіонів, можна розглядати як суцільний негатив?» За регіонами теж люди стоять - як-не-як, майже половина виборців України. Це по-перше. А по-друге, хіба для держави краще, коли ось уже рік практично недієздатний парламент лихоманить від усіляких авантюр, провокацій і скандалів? Та повернімось до А. Гриценка. Його вкрай непевні і неконкретні слова заполонили усю бютівську пресу. Львівська газета «Високий замок» фразу А. Гриценка винесла на першу сторінку, хоча у тексті статті й не було нічого суттєвого. Проте чи всі їх читають? А аншлаги бачать усі. На це й розраховують.
   Підступні звинувачення А. Гриценка на адресу Президента підхопили усі ЗМІ і донесли до вуха кожного, посіявши підозри, здогади, плітки. А що було насправді знають лише В. Ющенко і В. Янукович. Перший мовчить - не буде ж глава держави щодня коментувати всяку дурню від Луценка, Гриценка, Жванії. А ось В. Янукович не втримався і пояснив: «Таку інформацію і такі ідеї ми багато разів чули від різних політиків. Це їх роздуми, їх точка зору. Висловити у ЗМІ власну точку зору не заборонено. Але я здатен сказати свою думку сам і не хотів би мати перекладачів чи адвокатів». Із цих слів видно, що, можливо, якась розмова і була, однак її Гриценко переказав неточно.
   То що ж погане зробив В. Ющенко? Що зустрічався з керівником найбільшої в Україні політичної партії? Що партія має колір, який не всім подобається? Та ж Президент мусить об'єднувати країну і робити все, аби її не роздирали! А, крім того, перед достроковими парламентськими виборами 2007 року Президент України В. Ющенко зустрівся з усіма політичними силами і невпинно закликав їх жити у мирі та злагоді, або хоча б у мирному співіснуванні. Згадали? Тепер за це йому докоряють. І хто? Прибічники Ю. Тимошенко. Так, так, члени подружжя Гриценків такими і є. Дружина А. Гриценка журналіст Юлія Мостова перебуває у давніх і дуже довірливих стосунках із Ю. Тимошенко, вони багато що робили разом, літали за кордон, організовували блискучі інтерв'ю у керованому Мостовими тижневику «Дзеркало тижня», навіть на скандальній нічній нараді змовників на дачі СБУ у вересні 2005 року Юлія Мостова була поруч зі своїм патроном - мала готувати текст якогось звернення до українського народу. Тому, коли читаю від подружжя Гриценків-Мостових якусь «качку» на адресу Президента, згадую, як не раз діяла їхній кумир. Взяти хоча б такий приклад.
   Після розпуску Президентом Верховної Ради України попереднього скликання країна готувалася до нових виборів. Віктор Янукович продовжував перебувати на посаді прем'єра. Юлія Тимошенка була просто керівником блоку свого імені, але привертала значну увагу ЗМІ. На одній із своїх прес-конференцій вона з великим обуренням і апломбом заявила дослівно таке: «За моїми даними, на жаль, у ці хвилини президент і прем'єр разом обідають і про щось знову домовляються». Увечері мало не всі телеканали, з посиланням на Тимошенко, повідомили, що сьогодні відбулися переговори між Віктором Ющенком і Віктором Януковичем, про результати яких пресі не повідомляють.
   По-перше: невже Президент і Прем'єр країни не можуть разом пообідати і обговорити якусь проблему?
   По-друге: невже інформація про кожну зустріч, обід і розмову керівників держави має ставати набутком широкої громадськості?
   По-третє: інформація Ю. Тимошенко, виголошена нею на прес-конференції, абсолютно не відповідала дійсності. Цього дня прем'єр і президент навіть перебували в різних містах України.
   Згодом цей скандальний випадок Ю. Тимошенко намагалася виправдати тим, що неправильно прочитала есемеску. Виправдовуючись за скоєне, вона навіть згадала про це у статті «Осінь-2007», опублікованій у газеті «Дзеркало тижня» 16 червня 2007 р. Ну, що ж, стиль цілком приманний Ю. Тимошенко здавна: то шофер Алік винен, то есемеска… Тільки не вона.
   Та хто б не був винен, публічний обман із боку Ю. Тимошенко мав місце, і її спіймали на неправді. Як назвати такі дії? Чи є обман нормальною та моральною поведінкою керівника однієї з найбільших політичних сил України? Не відомо, чи вибачалася за вчинене Ю. Тимошенко, але знаю достеменно: жоден телеканал не дав спростування такого змісту: «Інформація про переговори між Віктором Ющенком і Віктором Януковичем, яку вчора передав наш телеканал, не відповідає дійсності. Телеканал став жертвою неправдивих слів керівника БЮТ Юлії Тимошенко, сказаних нею на прес-конференції. Надалі інформацію від Ю. Тимошенко телеканал випускатиме в ефір лише після ретельної перевірки її достовірності. Вибачаємося перед глядачами за обман, що стався не з вини телеканалу». Чув хтось подібне по телебаченню? Ніхто! Це не практика українського брехобачення. Дезінформація, запущена на прес-конференції Юлією Тимошенко, дуже нагадує єврейський анекдот, коли Гершко у синагозі привселюдно назвав дочку Мойші курвою. Після богослужіння люди розійшлися, обговорюючи новину, а Мойша підійшов до рабина і каже: «Ребе, то неправда, у мене дочки немає, а лише син». Рабин подивився на нього, замислився і відповів: «А ти тепер йди і їм це поясни». Цю єврейську штучку чітко засвоїла жінка з косою та використовує її феноменально.
   То як у світлі вищесказаного виглядають слова Ю. Тимошенко, мовлені нею на прес-конференції? Я назву їх цинічним обманом народу і брутальною провокацією, бо переконаний: моральні і порядні люди так не чинять. Я припускаю, що вищенаведене може глибоко обурити Юлію Тимошенко, і вона подасть на мене судовий позов про захист честі, гідності та ділової репутації. Але я чомусь думаю, що вона цього не зробить з простої причини - неможливо захистити те, чого вже давно немає.
   То, після таких перлів Ю. Тимошенко, можна дивуватися її приятелеві А. Гриценку? Він навіть нічого образливого і конкретного не сказав. Так собі, щось позгадував про давню розмову з колегою. Але як її розкрутила підконтрольна БЮТ біло-червона преса!

4. Підсумок

   Грандіозний скандал, влаштований бютівцями у Верховній Раді України 13 травня 2008 р., поставив у вкрай непривабливе становище його організаторів, особисто Ю. Тимошенко. Аби відвернути критичну увагу від БЮТ, і було організовано цілу серію провокацій, обмов та скандалів, спрямованих передусім проти Президента України. Таким чином, увагу суспільства переключали з головної проблеми на штучно створені скандали, які, як то завжди буває у бютівських політтехнологів, не мали жодної перспективи. Однак на той час вони свою справу зробили - скандалами гасили головний скандал, точно так, як пожежники велику лісову пожежу гасять зустрічною. Тепер у стані БЮТ розгорається полум'я нового скандалу. Цікаво, що Ю. Тимошенко цього разу накаже запалити у відповідь?

VII. Закордонні авантюри

   Юлія Тимошенко провела блискучу за мірками політичного цинізму операцію. Вона використала європейських політиків як дубинку в її внутрішній війні з Віктором Ющенком.

1. Горе-дипломати

   Заходи щодо дискредитації Президента України Віктора Ющенка здійснювалися постійно та широкомасштабно. Більше того, Ю. Тимошенко та її оточення винесли цю ганебну для України практику на міжнародну арену. Під час закордонних візитів Ю. Тимошенко на деякі її зустрічі з міжнародними політиками не допускалися навіть українські дипломати. Як повідомлялось у ЗМІ, доступ обмежувався за розпорядженням віце-прем'єр-міністра Григорія Немирі, який у найближчому оточенні Ю. Тимошенко є відповідальним за зв'язки із західними країнами. Як з'ясувала «Українська правда», ці сумнівні вказівки давалися Г. Немирею тому, що на зустрічах з іноземцями «Ю. Тимошенко значний час приділяла критиці… Віктора Ющенка» [15].* Ізоляція українських дипломатів потрібна була для того, щоб про подібні ганебні явища не дізналися в Україні. Ю. Тимошенко та її оточення роблять все, аби завоювати прихильне ставлення на Заході. Як повідомила ця ж всюдисуща «Українська правда», віце-прем'єр України Г. Немиря через контакти з радником верховного комісара Євросоюзу Хав'єра Солани Пірком Тапіолою постачає йому якусь інформацію. В результаті, - пише «Українська правда», - офіс європейського посадовця перебуває в курсі всього, навіть нюансів протистояння Ющенка і Тимошенко» [16]. Ось так, у не передбачений жодним законодавчим актом спосіб, діють українські високопосадовці з оточення Ю. Тимошенко.
   Внутрішні справи будь-якої країни, якщо вони не зачіпають життєво важливих інтересів інших країн і основних прав людини, завжди є внутрішніми. Звичайно, іноземцям цікаво, що відбувається в Україні. Та для проведення на міжнародній арені своєї політики, кожна країна має відповідне зовнішньополітичне відомство та посольства за кордоном. Таким в Україні є Міністерство закордонних справ та підпорядковані йому посольства і представництва; на них покладено функції та обов'язок здійснювати зовнішню політику України, основи якої затверджено Верховною Радою України. Як у цьому контексті виглядають дії Ю. Тимошенко та її нового сателіта Г. Немирі? Чи мають ці особи, наділені високими державними повноваженнями, хоча б елементарне поняття про відповідальність дипломата, функції якого вони взялися так активно виконувати? Я називаю це небаченою ганьбою для України, підривом її міжнародного авторитету та престижу. Цей висновок підтверджу порівнянням: якби прем'єр міністр і віце-прем'єр-міністр наших близьких сусідів - Росії, Польщі чи Литви - вчинили щось подібне стосовно своїх президентів, то у цих країнах піднявся б неймовірний скандал, після якого горе-дипломатичні нікчеми назавжди б пішли у політичне небуття.

2. Міжнародні провокації

   Такого явища, мабуть, не бачила ще жодна держава світу, аби діючий прем'єр-міністр держави свідомо і цілеспрямовано дискредитував за кордоном президента цієї ж країни. Юлія Тимошенко це робила не раз. Очевидцем червневого (2008 р.) випадку став журналіст інтернет-видання «Українська правда» Сергій Лещенко. Його стаття, написана у Брюсселі по гарячих слідах, дивує і обурює. Дуже шкода, що її не передрукували інші видання, - хай би народ почитав, що дозволяє собі Прем'єр-міністр України.
   19-20 червня 2008 р. українська урядова делегація у складі аж трьох осіб: Прем'єр-міністра України Ю. Тимошенко, віце-прем'єр-міністра України Г. Немирі і міністра палива та енергетики О. Дубини - перебувала з візитом у Брюсселі. Делегацію за бюджетні кошти супроводжувало кілька журналістів, серед них і С. Лещенко, який і оповів про те, свідком чого став.
   Справжня мета поїздки для Ю. Тимошенко полягала у пошуках підтримки з боку лідерів Євросоюзу та керівників урядів провідних країн, які до нього входять. Усі зустрічі Ю. Тимошенко проводила із європейськими керівниками лише у присутності Григорія Немирі, який виконував функції перекладача. Про предмет і суть переговорів Ю. Тимошенко нічого конкретного не повідомляла, але по завершенні зустрічей із нею дещо говорили європейці. Після годинної розмови із Ю. Тимошенко верховний комісар ЄС Хав'єр Солана, вийшов до преси. «З усього, що було заявлено представником ЄС, - писав С. Лещенко, - випливав висновок: про об'єктивність можна забути, він дивився на світ очима Тимошенко». Внаслідок розмови з українським прем'єром X. Солана дійшов висновку, що економіка України розвивається добре, є позитивні результати, інфляцію взято під контроль. І на завершення висловив побажання, яке виглядає як рекомендація Президенту України: «Ми б хотіли бачити стабільною політичну ситуацію. Треба, щоб політичне життя в Україні налагодилося. Це непросте рішення, але воно може принести позитивний результат».
   Нагадую: якраз у ці дні, 19-20 червня 2008 р., розпочалось нове блокування бютівцями трибуни і президії Верховної Ради. Тепер вони намагалися не допустити до розгляду питання про звіт уряду, яке могло завершитися висловленням йому недовіри і відставкою. Після провальної поразки на київських виборах верховоди БЮТ були вкрай стурбовані та стали панічно боятися і відставки, і нових дострокових виборів.
   Виходить цікава ситуація. Фракція БЮТ влаштовує в українському парламенті черговий розгардіяш, дестабілізує ситуацію, а її лідер їде у Брюсель і просить X. Солану вплинути на Президента України «налагодити політичне життя»! Цікаво, чи розповіла Юлія Володимирівна Хав'єру Солані про те, як перед поїздкою до Брюсселя вона 18 червня ввечері в партійному офісі на вул. Турівській, 13 у Києві зустрічалася з фракцією власного імені, яка наступного дня вранці розпочала чергове блокування роботи парламенту? Чи похвалилася вона своїми здобутками на київських виборах 2008 р. та раптовою зміною планів? І головне запитання: чи не переносить Ю. Тимошенко власні методи дезінформації на європейський рівень? Шкода європейців. Вони ж звикли до відкритої і чесної політики.
   Про те, що розмова із X. Соланою стосувалася політичної ситуації в Україні, свідчать і слова Ю. Тимошенко: «Єдине, що потрібно, - це єдність демократичної команди, президента і прем'єра». Як пише С. Лещенко, цю тезу у Брюсселі Ю. Тимошенко виголошувала «безліч разів». Яке дивовижне розуміння Юлією Володимирівною проблеми єдності! В Україні вона роками робила все всупереч тому, що проголошувала у Брюсселі!
   За підтримки її нового соратника Г. Немирі, Ю. Тимошенко вдалося добитися прийняття очолюваної нею політичної сили до Європейської народної партії - правлячої партії ЄС. Ця міжнародна структура об'єднує консервативні та християнські партії континенту, вона має найбільшу фракцію в Європарламенті та свого президента Єврокомісії - Хосе Мануеля Баррозу. У саммітах ЄНП, які відбуваються щоквартально, беруть участь провідні європейські політики: канцлер Німеччини Ангела Меркель, прем'єр-міністр Італії Сільвіо Берлусконі та інші. Ю. Тимошенко отримала можливість тусуватися у цьому колі і на неформальному рівні ділитися інформацією про ситуацію в Україні та Президента В. Ющенка. Неважко здогадатися про ступінь достовірності та неупередженості інформації, яку несе таким чином у Європу українська жінка з косою.
   Внаслідок титанічної роботи БЮТ у Європі, там складається певна думка про Україну. Для ще кращого її формування використовується європейська преса. Якраз у розпал влаштованої Ю. Тимошенко травневої провокації проти В. Ющенка та блокування бютівцями трибуни Верховної Ради три депутати Євро-парламенту опублікували статтю, у якій були такі слова: «Ющенко ще може забезпечити собі почесне місце в історії, якщо замість того, щоб шкодити й перешкоджати Тимошенко, він підтримає її антикорупційні почини та конституційну реформу…»
   Згодом виявилося, що підписана трьома депутатами Євро-парламенту стаття має українське походження, її писав чи переклав віце-прем'єр- міністр України Григорій Немиря і попросив своїх європейських друзів розмістити публікацію за їхнім підписом. Про цей ганебний факт написав усе той же С. Лещенко. Як ви, шановний читачу, оцінюєте такі вибрики оточення Ю. Тимошенко?
   Мабуть, внаслідок публікацій у західній пресі та особистих зусиль Ю. Тимошенко і Г. Немиря відповідно налаштували і президента Європейської народної партії Вільфреда Мартенза; після зустрічі з Ю. Тимошенко на підсумковій прес-конференції цей впливовий європейський політик заявив: «Від імені ЄНП хочу висловити солідарність з курсом, який проводить уряд пані Тимошенко, його антикорупційними і приватизаційними програмами… Хочу також підтримати пані Тимошенко як лідера демократичної коаліції… Ми висловлюємо занепокоєння, що проводяться атаки на цей уряд і тим самим чиняться спроби заблокувати проведення реформ…»
   Пан президент ЄНП виступав майже так само, як керівник фракції БЮТ в українському парламенті Іван Кириленко, дивно тільки, чому європейський політик нічого не згадав про «антиінфляційний пакет».
   Але, за великим рахунком, дивуватися потрібно іншому - феноменальній здатності Ю. Тимошенко заворожувати не лише пана М. Бродського в Україні, а й європейських політиків високого масштабу. Спритно заручившись їхньою підтримкою, Ю. Тимошенко та її оточення прагнуть підготувати відповідну європейську думку, і, в разі відставки уряду, подати себе як жертв-реформаторів.

VIII. Дискредитація Президента

   Вона мочить його по повній програмі.

1. Витоки

   Президентські амбіції Ю. Тимошенко аж випирають. Юлія Володимирівна, як і вся її родина, свято вірять у пророцтво кавказької «ясновидиці», що вона стане президентом. І хоча циганка не сказала, яким саме, Ю. Тимошенко вирішила чомусь, що України. Ця ідея-фікс стала визначальною в усій її діяльності. Мабуть, вже й розробили відповідний план. Такий висновок випливає із статті Ю. Тимошенко у газеті «Дзеркало тижня», де є такі слова: «У політиці, кажу вам з повною відповідальністю, взагалі немає нездійсненних планів. Навіть тоді, коли це нереально. Варто лише пам'ятати, що, окрім зусиль, є ще надзусилля…» [18]
   Які ж зусилля і надзусилля докладає Юлія Володимирівна, аби здійснився омріяний план? Може вона вдосконалює свої знання у галузях економіки, державного управління, міжнародних відносин, етики для того, аби гідно посісти найвищу державну посаду в Україні? Мабуть, що ні - у неї на такі дрібниці часу не вистачає, бо зайнята значно важливішим клопотом: як би цю посаду не зайняв хтось інший. У неї для цього існує добре перевірений метод - компрометація конкурента.
   Пригадую, якою радісною і щасливою була Юлія Володимирівна, коли прочитала машинопис моєї книги «Нарцис. Штрихи до політичного портрета Віктора Медведчука». Я тоді подумав: «Чому вона так радіє?» Згодом стало зрозуміло - це ж усувався конкурент. І коли справу було зроблено, верховоди БЮТ нараз втратили до В. Медведчука усякий інтерес і практично залишили мене, тодішнього члена політради ВО «Батьківщина», сам на сам із «кращим юристом» у довготривалих судових процесах.

2. Причини нападок

   Тепер конкурентом №1 у Ю. Тимошенко став Віктор Ющенко, відповідно на нього і впав не бачений у новітній історії України вал брутальної дискредитації. І цією вкрай паскудною справою займаються не комуністи, прогресивні соціалісти і навіть не регіонали, а бютівці. Грандіозна бютівська кампанія дискредитації, компрометації та шантажу Президента України Віктора Ющенка розпочалася у день його інавгурації, вона тривала у різній амплітуді активності постійно, триває і тепер. Так Віктора Ющенка не компрометували навіть об'єднані есдеки, як то робить особисто Ю. Тимошенко та все її оточення.
   Знаю, що пишу, бо є з чим порівняти. У Печерському районному судді м. Києва у 2002-2004 рр. я мусив доводити правдивість вислову у книзі «Нарцис» такого змісту:
   «Бізнесово-політична діяльність В. Медведчука, Г. Суркіса та їх компаньйонів по підприємництву і СДПУ(о) є яскравим прикладом функціонування в Україні бізнесово-політичних груп, які, відстоюючи свої економічні інтереси, не лише здійснюють вплив на президента, а й самі вирішують кардинальні державні питання, використовуючи при цьому всі наявні у них ресурси: фінанси, політичну партію і парламентську фракцію, засоби масової інформації. Яскравим прикладом цього може служити кампанія з дискредитації своїх політичних опонентів - В.Ющенка і Ю. Тимошенко - та висловлення недовіри першому українському урядові, який, незважаючи на шалену протидію, таки добився відчутних економічних досягнень…»
   Це був пункт № 67 позовної заяви В. Медведчука, який він вимагав визнати недостовірним. На підтвердження правдивості мною написаного я, серед іншого, надав суду десятки публікацій із видання СДПУ(о) «Наша газета», газет «Киевские ведомости», «2000» та інших, які дискредитували тодішнього Прем'єр-міністра України В. Ющенка. Верховний суд України визнав мої докази переконливими і відмовив В. Медведчуку у задоволенні позову. Але хотів би тут зазначити, що сам особисто Віктор Медведчук ніколи не опускався до примітивних образ, наклепів та інших вульгарностей; усе-таки публічно він вів себе пристойно. Яка величезна різниця між «сірим кардиналом» Кучми і теперішнім Прем'єр-міністром України! Боже, куди іде Україна!
   Про те, як Ю. Тимошенко та її оточення, починаючи із лютого 2005 р., здійснювали компрометацію Президента України Віктора Ющенко, можна писати цілу дисертацію, аби наступні покоління українців не допускали подібного. Як влаштували бютівський шантаж під час інавгурації Президента, я описав у книзі «Фарисеї», а тут зупинюся лише на останньому періоді, а саме травні-червні 2008 р., і то вкрай коротко - в усіх деталях і красотах часу не вистачить описувати.

3. Прем'єр-бруд

   Безумовно, що наймасштабнішою акцією, спрямованою проти Президента України Віктора Ющенка, стало організоване Ю. Тимошенко блокування парламентської трибуни і зрив виступу із Щорічним Посланням до Верховної Ради України. Про цю бютівську провокацію ми вже докладно писали, тому зупинятися на ній ще раз немає потреби; розглянемо подальший перебіг подій.
   Дуже показово, що 13 травня 2008 року, тобто у день планованого виступу Президента з Посланням, кишенькова газета О. Турчинова і Ю. Тимошенко «Вечерние вести» майже усю першу сторінку відвела під величезний аншлаг: «Беркут» отбил Ющенко от ходоков». Маргінальна публікація на 8 сторінці не мала жодного стосунку до Президента України, звідси запитання: кому і навіщо був потрібний такий крикливий заголовок?
   У спецвипуску № 6 «Вечерних вестей», який з'явився 15 травня 2008 р., головна антипрезидентська стаття мала таку назву: «Превратить Киев в Сталинград. Такие «обещания» Ющенко передал Тимошенко». Ось деякі фрагменти: «Президент мріє про невдачу Тимошенко, щоб остаточно розправитися з Юлею», «Віктор Ющенко першим почав фактичну війну з Кабміном», «Егоїстична позиція Президента, який, мабуть, зациклився на своєму другому терміні», «Підступні наміри Ющенка». Це далеко не повний бютівський набір «дружніх» висловлювань на адресу Президента держави.
   Що на це може відповісти Президент? Подати до суду? Та це ж думка редакції незалежної газети! А преса, як відомо, має право на висловлення власних поглядів. Однак чи є у когось сумніви у тому, що кишенькова тимошенківська рептилька так нахабно і брутально діяла б проти Президента без команди «фас»? Крім того, я не читав нічого подібного про Ю. Тимошенко в інших виданнях, зокрема пресі «Нашої України». Чому ж бютівці дозволяють таке безпредметне і бездоказове паскудство стосовно Президента? Оце такі союзники. Цього ж дня у Києві роздавали спецвипуск №5 газети «Київський майдан», засновником якої є Київська міська організація ВО «Батьківщина». На першій сторінці цієї газети наведено слова Ю. Тимошенко на одному із мітингів: «Якщо Президент мене сприймає як конкурента на президентських виборах 2010 року, то йому потрібно, щоб ваша довіра до мене була знижена до нуля». Цими словами мудра Юля б'є зразу два зайці - утверджує себе як майбутнього кандидата у президенти та ще й подає себе як жертву діючого президента.
   19 травня у №20 журналу «Главред» Ю. Тимошенко заявила, що: «Президент здав національні інтереси». У чому полягала «здача», прем'єр особливо не пояснювала. Однак чи дає вона звіт своїм словам? Особисто я, прочитасши сказане прем'єром, зрозумів її слова як зраду. Але ж державна зрада - це один із найтяжчих злочинів. Якщо прем'єр має відповідні докази, то їй не заяви у пресі слід виголошувати, а заяву писати з Генеральну прокуратуру та додати відповідні документи і матеріали. Крім цього, у неї - ще й друга за чисельністю фракція у парламенті. Чому не доведуть на ділі про скоєний злочин, якщо він справді мав місце? Але коли подібних доказів немає, то як виглядає заява прем'єра до преси? Цілком зрозуміло - мета унеї одна: ще раз ляпнути на президента брудом, хай, мовляв, відмивається. А ось що сказала Тимошенко на мітингу в Оболонському районі м. Києва 21 травня. Цитую за газетою «Известия» від 23.07.2008 р.:
   «Наша легендарна Генпрокуратура разом із президентом порушила кримінальну справу проти уряду, проти казначейства, проти в.о. глави Фонду держмайна, фактично проти мене, за те, що ми хотіли навести порядок. Нормально? Ми привели до влади помаранчевого президента, поставили демократичну коаліцію, добре налагодили роботу уряду. І тепер мій демократичний президент порушив проти мене кримінальну справу!»
   Який вал неприпустимого для прем'єра нігілізму і недостойної порядної людини неправди! По-перше, кримінальну справу Президент не може порушити апріорі - це справа слідчого і прокурора. По-друге, сам факт порушення кримінальної справи ще далеко не означає, що скоєно злочин і винний неодмінно опиниться за ґратами. Тому таке бурхливо-емоційне хвилювання прем'єра видається дивним. По-третє, прем'єр могла лише судити про підставність чи безпідставність порушення кримінальної справи. Наскільки відомо, і не лише мені, у травні 2008 р. казначейство припинило фінансування одного із вищих органів влади - Фонду державного майна України, і щоби виплатити зарплату працівникам, голова Фонду взяла у банку кредит під заставу своєї київської квартири, про що вся Україна дізналася із теле- і радіопередач, публікацій у пресі та інтернеті. То була підстава для порушення кримінальної справи чи ні? І студент-юрист відповість: «Однозначно була». Ця справа очевидно порушена за фактом. А ось і друге - проти в.о. глави Фонду держмайна Андрія Портнова; тут також була підстава - спроба рейдерського захоплення Фонду державного майна. Про неї теж широко повідомляли ЗМІ. Спроба не вдалася і не може законно вдатися з однієї простої причини - голову Фонду державного майна України призначає і звільняє Верховна Рада України. Це не функція уряду і прем'єр міністра. Але чому Ю. Тимошенко заявила, що кримінальні справи порушені «фактично проти мене»? Здогадатися не важко. Казначейство із власної ініціативи припинити фінансування одного з вищих органів державної влади просто не могло, мабуть, таку цінну вказівку дала сама Ю. Тимошенко, ось і захвилювалася. Те ж саме із спробою рейдерського захоплення Фонду державного майна України. Такий законослухняний народний депутат України і досвідчений юрист, як Андрій Портнов, теж навряд чи зважився би самовільно захоплювати Фонд Державного майна. Зрештою, на цю, ще не бачену в Україні акцію він приїхав не сам, а у парі з Ю. Тимошенко, яка в обхід Верховної Ради України намагалася представити його як нового керівника Фонду. Ну хіба це не авантюра і провокація? Звичайно, що на такі дикі дії Президент України як гарант дотримання Конституції не мав права спокійно дивитися і видав указ про призупинення постанов Кабінету Міністрів щодо Фонду держмайна як - прийнятих із перевищенням наданих повноважень. Відповідно і прокуратура мусила зреагувати - дикунські речі у вищих ешелонах влади слід розслідувати хоча б для того, аби вони більше не повторилися.
   Тепер Ю. Тимошенко та її оточення вже не пробують змінити керівництво Фонду держмайна через уряд, а внесли відповідний проект у Верховну Раду. Чому ж спочатку так не зробили? Ось такі пироги. А вся біда в елементарному невігластві - Ю. Тимошенко керує тепер урядом, як колись кооперативом «Термінал» і ЄЕСУ. Але це ж далеко не рівнозначні інституції.

4. Гидота від першого віце-прем'єра

   Провально програвши вибори у Київраду, вожді БЮТ, у звичному для них стилі, стали звинувачувати у своїй біді… Президента України! Ось слова першого віце-прем'єр-міністра України Олександра Турчинова, сказані ним на брифінгу одразу після завершення голосування 25 травня 2008 року:
   Грізно сказано. Перший віце-прем'єр ні трохи не відстає від прем'єра. Але його звинувачення особливі. Фальсифікація виборів, тобто спотворення народного волевиявлення, є одним із найбільших злочинів у світі. В Україні за такі діяння передбачене кримінальне покарання у вигляді кількох років позбавлення волі. Якщо про такі дії стало відомо першому віце-прем'єр-міністрові, до того ж колишньому голові Служби безпеки України, то невже він не знає, як розпорядитися відповідними матеріалами і доказами скоєного? Важко собі уявити, що він не знає. Але з ним може бути все - мені відомо про подібне із власного досвіду. Однак, найімовірніше, цей кандидат у мери столиці у такий незграбний спосіб намагається пояснити свою нищівну поразку. Бо він же програв не 2-3 голоси, а набрав удвічі менше за переможця! Якщо програв (не всі ж можуть виграти), то хоча б веди себе пристойно, а то звинувачує президента у фальсифікації виборів. Звичайно, що така, публічно оприлюднена, інформація принижує честь, гідність і ділову репутацію особи, і вона може звернутися до суду за захистом своїх порушених прав. Та дуже розумний Олександр Валентинович так сказав, що ніхто на нього у суд не подасть! Я запитаю: «Якого президента звинуватив у фальсифікаціях київських виборів О. Турчинов?» У юридичній площині тут немає конкретики тож, можна подумати про якого завгодно президента, навіть ЄЕСУ. І лише слова щодо «секретаріату президента» підказують потрібний напрям думки, але це читачеві, а не юристу. Баптистський пастор діє тепер так, як у середньовіччі - католицькі єзуїти, та у такий спосіб безперестанно і невтомно кидає болотом у Президента. Нічого собі - союзник. Але хіба він християнин? Комсомолець!
   Мабуть, на підтвердження повчальних слів пастора через два дні його ж рептилька «Вечерние вести» на цілу сторінку надрукувала брутальний фотошарж під заголовком «Отечество в опасности!», на якому зображено таку картину: у центрі стоїть Президент України В. Ющенко у порваних личаках, він тримає велику парасолю, під якою зображено фотографії переможців виборчих перегонів у Києві, окрім представників БЮТ і Блоку В. Кличка. А внизу на ширину цілої сторінки - напис: «Пока эти люди не сядут в тюрьму, будущее Украины под угрозой!» І на додачу - теж крупним шрифтом: «Гражданский долг каждого украинца состоит в том, чтобы светлое будущее Украины зти люди увидели в клеточку». Натяк зрозумілий? А тепер запитаємо «українця» О. Турчинова, як він виконав свій громадянський обов'язок, коли дізнався про фальсифікації? Про те, що бютівці отримали вказівку писати скарги з будь-якого приводу, не є таємницею, але чи довів хоча б одну справу до суду екс-голова СБУ О. Турчинов разом із теперішнім соратником Ю. Луценком, до речі, діючим міністром внутрішніх справ України? Хто їм тут заважав встановити справедливість? Може, знову Президент?

   Гидота від першого віце-прем'єра. Бютівська продукція. Сторінка №5 газети «Вечерние вести» за 28 травня 2008 р.

5. На дрібнішому рівні

   У цьому ж номері газети «Вечерние вести» опубліковано ще кілька статей і заміток із дрібними штриканнями Президента, їхні назви говорять самі за себе: «Ющенко похвалил купленный электорат», «Президент пресует своих соратников»; але є ще й інші, де назви ніби нейтральні, а в тексті - повно антипрезидентських колючок. І так у кожному номері. Вже від'їжджаючи з Києва, придбав на вокзалі «Вечерние вести» №115. Відкриваю: на 4-й сторінці - аншлаг: «Ющенко занялся политическим туризмом». Тема київських виборів вичерпалася, і бютівські «союзники» Президента підіймають нову тему. Куди там президентським опонентам із Партії регіонів!
   Приїхав у Броди, купую в кіоску знайому «ВВ», сюди вона надходить українською мовою у вигляді тижневика. У номері за 5-11 червня - стаття на цілу сторінку: «Ющенко засумував за Кучмою та зробив 10 кроків йому назустріч». Прочитав. Коментувати нема що, як кажуть у Галичині: «Суцільні бздури». Проте зате назва яка! Наступний номер цього ж тижневика за 12-18 червня 2008 р. теж не залишив Президента поза увагою. Знову на сторінці 4-й (це, мабуть, постійна президентська сторінка) - величезна стаття під назвою: «Ющенко поставив собі мат у три ходи. Президент із упертістю маніяка повторив усі помилки Кучми». Читаєш це і думаєш: чи мають у БЮТ тлумачні словники? І чи заглядають у них? Як усенародно обраного Президента країни можна у заголовку газети порівняти з маніяком? Так, далеко зайшли «союзники». Стаття зовсім сіренька і вкрай неконкретна, автор - якась «Дар'я Єдко». Не чув. Тепер буду знати. Майже уся стаття присвячена плачам за першим керівником секретаріату Президента України Віктора Ющенка - Олександром Олексійовичем Зінченком. Дуже добре, пані Дар'є, що ви мені нагадали про цю світлу особу - присвячу йому окремий розділ.
   Більше тимошенківську рептильку «Ве-ве» («Вечірні вісті») я у руки не брав, її і так мало хто купує, хай лежить - нічого путнього та достойного у ній ніколи не було. Це видання уже давно мало б змінити назву на більш відповідну - «КК»: - «Каналізаційний колектор». У скороченому вигляді воно б чудово звучало, а головне - достовірно.
   Але не лише у «ВВ» дискредитують Президента України. Бютівці отримали вказівки «пропихати» відповідні матеріали всюди. У день приїзду у Броди потрапила у руки ще й районна газета із сусіднього Золочева за 5 червня, яку тут друкували. Відкриваю, на 2-й сторінці стаття Івана Перепелястого «Заради Ахметова Тимошенко погрожують кримінальною справою» та Дмитра Остапенка «Чим гірше людям, тим краще секретаріату Президента?». Районний дуплет проти В. Ющенка вийшов під рубрикою «Актуальні новини». Які новини, панове? Суцільна деза!

6. Інтернет-провокації

   Крім цілком відкритих атак на Президента України В. Ющенка, проти нього використовують ще й величезний інтернет-ресурс. Здебільшого він анонімний або вкрай прихований, так що бютівську причетність довести непросто. Однак схожість характеру і тенденцій безперечно вказує на єдине джерело.
   На відміну від публічної дискредитації Президента, в інтернеті можна зустріти чимало глузувань над ним та його діяльністю. Чи не на першому місці стоїть проблема українського Голодомору; Президенту закидають, що він занадто багато уваги приділяє цьому питанню, дорікають «трипільськими глечиками», «мистецьким Арсеналом», відновленням козацької столиці в Батурині, в'їдливо кепкують над «шароварщиною» і «вишиванками».
   Але вдумайтеся, читачу, чим дорікають. «Мистецьким Арсеналом», тобто діяльністю Президента, спрямованою на створення у столиці гідного України музею. Так склалося, що впродовж 350-річного колоніального становища України всі її історичні коштовності і мистецькі цінності вивезли у метрополію - Москву і Петербург. Тому Україні потрібно надолужувати втрачене і якщо й не зрівнятися із збірками Лувру чи Ермітажу, то хоч зробити крок у цьому напрямі. Може, панове бютівці покажуть державу, яка не має гідного національного музею? Але чи хтось із українців допустить глузувати і насміхатись над своїм рідним, національним: мовою, козацькими строями-шароварами, українськими вишиванками? А хіба допустимо насміхатися над народною трагедією - Голодомором? Порядні українці таке блюзнірство засудили б, як і порядні євреї засудили б глузування над їхньою нацією та Голокостом.

7. Як це організовують

   Справа дискредитації Президента України має добре продуманий і цілеспрямований характер, це справжня і постійно діюча система. Її добре видно не лише з бютівських публікацій, а й з усієї діяльності ВО «Батьківщина» і «Блоку Юлії Тимошенко». До цієї, вкрай важливої для жінки з косою справи залучено партійців і депутатів. Як повідомив прилюдно народний депутат України 5-го скликання Микола Замковенко, Ю. Тимошенко особисто давала вказівки усій фракції нещадно «мочити» Президента, при цьому вона сказала, що особисто цього не робитиме. Це було ще до вересневих виборів 2007 р. Аналогічно діяла Ю. Тимошенко і раніше. Після Помаранчевої революції, а саме навесні і влітку 2005 р., подібним чином Ю. Тимошенко налаштовувала політраду ВО «Батьківщина», членом якої я тоді був, проти так званого «оточення Президента». Тому знаю про це не з чужих вуст.
   Добре продумана справа дискредитації Президента охопила всю країну - від столиці до міст, містечок і сіл. На низах «новини» поширюють місцеві бютівці. Завдяки партійній системі виборів до місцевих рад вони наплодилися скрізь і заради депутатського мандата районного рівня виконують мерзенну роботу. За непокору масово позбавляють депутатських мандатів, приклад бачу у рідних Бродах, де у районній і міській радах БЮТ поміняв немало депутатів.
   На рівні району бютівці одержали вказівки заручатися підтримкою місцевих ЗМІ. Дійшло навіть до викупу місцевих газет. Наприклад, у сусідньому з Бродами Радивилові місцева популярна і незалежна колись газета «Радивилів-пост» змінила власника, а заодно і свою політичну виваженість, на явну заангажованість. Фото із Ю. Тимошенко та її мудрі думки прикрашають кожен номер, як і невпинні критичні публікації на адресу Президента.
   Львівські журналісти поділилися цікавою інформацією: внаслідок кулуарних угод із редакторами деяких видань досягнута домовленість, що вони не допускатимуть на своїх сторінках негативних публікацій проти Ю. Тимошенко. А у випадку, коли газета все-таки щось критичне надрукує, то на цій же або на наступній сторінці мають подати позитивну публікацію про неї. Кілька разів перевірив це на прикладі львівської газети «Експрес». Критика Президента тут необмежена, а ось негативні публікації про Ю. Тимошенко - велика рідкість, і якщо вони й трапляються, то поруч завжди стоять позитивні матеріали про неї.

8. Як усе починалося

   Аналізуючи наявну інформацію, можна прийти до певних висновків щодо розгортання системної кампанії дискредитації Президента України Віктора Ющенка. Вона мала кілька етапів і хвилеподібний характер, амплітуда якого коливалася залежно від ситуації; були навіть місяці, коли до В. Ющенка не застосовували жодного негативу.
   Фундамент справи компрометації Президента України В. Ющенка заклали ще під час першого прем'єрства Ю. Тимошенко. У цей час Юлія Володимирівна та її соратники зосередилися на дискредитації вищих державних посадовців України, які здавна перебували з В. Ющенком у найбільш довірливих і приятельських стосунках. Для їхньої компрометації широко застосовували сполучення «оточення президента», «куми» і «любі друзі». Останній трафарет був цинічним глумом над добродушністю Президента, який до всіх, навіть політичних опонентів, звертався: «Друзі!» До речі, така форма звернення до близьких за духом людей побутує в Україні з давніх часів - це українська народна традиція. Але слово «друзі» в устах Юлії Тимошенко набрало глузливого відтінку після того, як вона до нього додала ще одне - «любі». Тимошенківський слоган «любі друзі» став широко використовуватися для дискредитації найближчих соратників Президента. Розробка політтехнологів була вміло запущена у суспільство, а її тривале використання дало потрібний Ю. Тимошенко ефект. Команду Президента вдалося добряче пошматувати. Сподіваного розколу не сталося, ніхто із соратників Президента до іншого табору не перейшов, але посади позалишали. Петро Порошенко сам пішов із посади секретаря РНБО, інших усунув Президент. Можливо, таким чином В. Ющенко прагнув вгамувати пристрасті і згладити протиріччя у стані помаранчевих, але він не знав, з ким має справу. Ю. Тимошенко свого досягла - завдала підступного удару по тилах Президента. Особливо відчутною стала втрата П. Порошенка, найбільш ерудованої, професійної і сильної особистості. Він не дуже шкодував за втраченою посадою - такі люди завжди знайдуть собі заняття і житимуть спокійніше, але ось чи вигідно це державі?
   На державні справи Ю. Тимошенко дивилася виключно через власні інтереси і, на відміну від значно сильнішого і мудрішого П. Порошенка, завжди трималася за владу, як вош за кожуха. Підступно зруйнувавши президентські тили під гаслами боротьби з «оточенням президента» і «любими друзями», жінка з косою взялася і до самого Віктора Ющенка.
   Читаєш бютівську писанину супроти Президента України, й аж гидко робиться - як підло, нахабно та цинічно задурманюють українців! Та, що найцікавіше, ніхто демагогам, провокаторам і пройдисвітам не дає в Україні жодної гідної відповіді. Пересвідчившись у своїй безкарності, вони й розперезалися до краю.

9. Підсумок

   Так нахабно, підло і підступно дискредитують Президента України бютівські верховоди, їхні рупори і рептильки. Відмовки верховодів БЮТ, що це незалежні видання, до яких Ю. Тимошенко і О. Турчинов не мають жодного відношення, є неправдою. Знаю це з власного досвіду. Перед тим, як «Вечерние вести» мали друкувати мої матеріали, то Олександр Турчинов з кабінету партійного офісу ВО «Батьківщина» телефоном давав вказівки редактору про розміщення публікацій. А коли одного разу я сам приніс матеріал у редакцію (вона знаходиться поруч із київською квартирою, у якій я проживав), то редактор мене запитав, чи домовився я про публікацію з Олександром Валентиновичем. Ось така «незалежна» газета.

IX. «Норвезько»-Львівська мочилка
1. Брутальна антипрезиденська кампанія

   Серед періодичних видань України, які здійснюють безперервну і цілеспрямовану кампанію з дискредитації Президента України Віктора Ющенка, пальму першості, мабуть, посідає газета «Високий замок», яка виходить у Львові двома мовами: українською та російською і розповсюджується в усій Україні. За величиною тиражів вона - безумовний лідер бютівської преси. Обсяг брутальних нечистот, вилитих на главу української держави цим «норвезьким» виданням, вражає. Підступна компрометація Президента України на сторінках «Високого замку» здійснюється систематично, зухвало і досить продумано. День у день, із номера у номер українцям вдовбують у голови всілякий негатив про їхнього Президента. Здійснюють це методично, з вишуканою зухвалістю і безсоромним цинізмом. А як прикриваються: респектабельна, інтелектуальна газета, видання, призначене для кожної сім'ї… Хіба таких оцінок заслуговує звичайна жовто-брудна мочилка?
   Аби показати повну картину безпардонно-брутальної, з погляду журналістської етики, діяльності газети «Високий замок», потрібно присвятити окреме ґрунтовне дослідження, ми ж тут обмежимося коротким відрізком часу від середини травня до середини червня 2008 р., тобто періодом гострої інституційної кризи, породженої блокуванням бютівцями роботи українського парламенту.
   Політичні події в Україні «Високий замок» висвітлює винятково із партійно-олігархічних уподобань «Блоку Юлії Тимошенко», до якого належить керівництво редакції. У газеті чітко видно дві лінії: висвітлювати позитивну сторону діяльності Ю. Тимошенко та її оточення і невпинно дискредитувати Президента України. Жодного негативу про БЮТ у «Високому замку» ще ніхто не бачив, як і позитиву про Президента. Судячи із публікацій, у газеті є вузькі спеціалісти щодо негативних атак на Президента, передусім це Іван Фаріон і Наталія Балюк. Редакція охоче «мочить» Президента вустами колишніх есдеків - Ігоря Шурми, Нестора Шуфрича та представників Партії регіонів. Навіть у святковому номері газети за 26-27 квітня 2008 р., поряд із великодніми привітаннями, «Високий замок» подав аж п'ять негативних за змістом публікацій про Президента України, а саме: на 2-й сторінці - статтю А. Єрьоміна «Не треба розпинати Україну!», на 3-й - виклад інтерв'ю з А. Гриценком «Батьківщина в небезпеці», а поруч ще один заголовок: «Рубероїд від президентського зятя…» На 4-й сторінці коментар - депутата від БЮТ В. Писаренка під заголовком «Фронт» державного майна». Усі матеріали мають убогий зміст, але яскраво виражене антипрезидентське спрямування. Окрім цього, на 2-й сторінці під рубрикою «Цитата номера» подано величезний аншлаг із слів Ю. Тимошенко: «Мені здається, що потрібно все зробити Президенту для того, щоб йому народ не показав червону картку». Тобто навіть у дні найбільшого християнського свята, коли православні і греко-католики очищаються від усіляких гріхів і виявляють всепрощення, любов та замирення навіть із ворогами, «Високий замок» виливає аж п'ять цебер бруду на Президента України.
   Звичайно, що великодній номер «Високого Замку» досить показовий, - він яскраво свідчить, до якого рівня опустилася ця газета. Так вона чинить постійно, але ми повернемося до обіцяного - кризових подій у травні-червні 2008-го.
   У вівторок, 13 травня 2008 р., тобто у день, коли бютівці заблокували роботу парламенту і не дали змоги Президенту виступити із Щорічним Посланням, газета «Високий Замок» на 1-й сторінці друкує статтю Івана Терена під величезним заголовком: «Чорноморська нафта України - у руках чотирьох…- студенток? Голова уряду заявила про аферу довкола національних багатств». Підзаголовок не менш інтригуючий: «Громом серед ясного неба прозвучала учорашня заява Прем'єр-міністра Юлії Тимошенко, в якій вона звинуватила Президента Віктора Ющенка у підтримці невигідних для України проектів з розробки причорноморського шельфу американською компанією «Венко». Після такого заголовку і статтю читати не потрібно. Але не все так просто у цій історії. На це вказує і рішення РНБО, яке розходиться з поспішними діями Ю. Тимошенко, і нещодавнє подання фірмою «Венко» позову в Міжнародний арбітраж у Страсбурзі. Ще зовсім не ясно, чим закінчиться справа, а уряд уже пропонує «Венко» відкликати позов і сісти за стіл переговорів. Навіщо ж «Високий замок» вчинив такий скандал та ще й звинуватив Президента у тому, до чого він не був причетний? Та наступні антипрезидентські публікації цього ж номера свідчать: газета будь-що оправдовувала дії бютівців у Верховній Раді та безцеремонно обливала Президента всіляким брудом.
   На 2-й сторінці опубліковано замітку Н. Балюк «Права рука» Віктора Ющенка підлягає ампутації» - це про вимогу Ю. Луценка відправити у відставку керівника Секретаріату Президента В. Балогу. Однак чи не найцікавіший матеріал цього номера знаходиться на 4-й сторінці. У статті «День політичних рандеву» повідомляється, що у вівторок, 13 травня, тобто у день виходу газети, у Верховній Раді має виступити Президент із Щорічним Посланням. «Дату виступу Віктора Ющенка, - пише газета, - проанонсували ще минулого тижня. На офіційному сайті Президента навіть годину вивісили - (10.00) та список каналів, які транслюватимуть президентське звернення до парламенту в прямому ефірі. Але питання, чи не доведеться Віктору Ющенку, вкотре переносити свій виступ, у понеділок залишалося відкритим (виділено автором. - Д. Ч.). Цей вислів є досить показовим - «Високий Замок» став чи не єдиним виданням, яке передбачило зрив виступу Президента. Звідки така прозірливість? Депутати фракції БЮТ дізналися про те, що вони мають блокувати трибуни і президію, щойно о 9 годині 20 хвилин 13 травня 2008 року, а газету «Високий замок» друкувати почали о 14 годині 12 травня! Догадатися неважко - серед невеличкого кола бютівців, обізнаних у підготовці антипрезидентської акції, був народний депутат України Степан Курпіль, дружина якого Наталія Балюк за відсутності чоловіка керує «Високим замком». Ось і все.
   14 травня на першій сторінці величезний заголовок «Президент - у блокаді БЮТу», на третій - продовження статті І. Фаріона. На другій сторінці головний редактор Наталія Балюк у коментарі номера виправдовує бютівське блокування і дорікає Президенту, що він сам довів до цього, оскільки мав намір привести до присяги трьох новопризначених суддів Конституційного Суду: Ю. Бауліна, Ю. Нікітіна та О. Йосипчука. «Чому саме їх Ющенко призначив суддями Конституційного Суду? - запитує Балюк і сама ж відповідає: «Очевидно, вони «свої люди», лояльні до Президента». Читаєш ці перли і дивуєшся. Та це ж обов'язок Президента - призначити 6 із 18 суддів Конституційного Суду. Невже Н. Балюк вважає, що глава держави з цього питання має радитися з нею або з її чоловіком?
   15 травня на 1-й сторінці «Високий замок» друкує нову працю Н. Балюк «У цій канцелярії - сантехнік головний». Це про керівника Секретаріату Президента Віктора Балогу. Поруч - стаття І. Фаріона «Карибська криза в українській політиці»: про блокування бютівцями трибуни парламенту. Звичайно, винен Президент. Продовження статті займає ще й половину четвертої сторінки.
   А на другій сторінці - ще одна стаття Н. Балюк «Тільки нова Конституція покладе край холодній війні». Тут знову примітивна критика Президента та плачі за новою Конституцією, проекту якого, до речі, народ ні тоді, ні тепер ще не бачив. Проект Ю. Тимошенко підготувала у дуже вузькому колі, але регіонали чомусь його не підтримали. Та краще б С. Курпіль разом із своєю дружиною Н. Балюк опублікували бютівський варіант Конституції. Її ж планували голосувати у Верховній Раді вже у середині травня 2008 р. Хай би народ почитав та оцінив цей капітальний труд, якого і В. Луценко не зміг подужати. Чому БЮТ досі не опублікував свого проекту? Та тому, що там суцільна дурня, і регіонали її категорично відхилили.
   Поруч із згаданим примітивом Н. Балюк - ще одна підступна антипрезидентська замітка «Ющенко бореться з Тимошенко, а не з цінами».
   У номерах за 17-18 травня та 19 травня (№89,90) дивним чином відсутні антипрезидентські випади, проте тонус підтримується завдяки наведеній великим шрифтом «цитаті номера», у якій регіонал М. Чечетов порівнював протистояння НУНС і БЮТ із воєнною перестрілкою, та аншлагом із висловом Ю. Луценка, який, посилаючись на Президента, заявляв про те, що Київ має стати для БЮТ Сталінградом. Інших антипрезидентських матеріалів, на превелике диво, не було. У ці дні тривали інтенсивні переговори між блоками «Наша Україна» і БЮТ, тому, мабуть, і дали відмашку про тимчасове припинення атаки на Президента - вичікували, чим закінчиться.
   20 травня на 1-й сторінці - заголовок: «Юлія Тимошенко звинуватила Президента у політичних репресіях», у наступному номері відразу ж під назвою газети - черговий аншлаг: «Москаль захистив грузина, а в Ющенка його «взяли під ніготь». Це стаття на захист депутата Давида Жванії, звичайно, в усіх бідах і негараздах вульгарного і вкрай нахабного грузина винен український Президент.
   22 травня в Україні - Шевченківський день. Та цю подію «Високий Замок» не удостоює увагою, як, між іншим, і багато подібних речей, проте усю першу сторінку знову відведено проблемі шельфу Чорного моря і фірмі «Венко». Тепер за справу взявся Омар Узарашвілі - «Чотирьом панянкам віддали шмат Чорного моря». Омар закидає, що коли 10 жовтня 2007 р. уряд В. Януковича підписував угоду з американською фірмою «Венко» (до слова: а розробляв угоду її ще перший уряд Ю. Тимошенко), то Президент України В. Ющенко назвав її «стратегічним для України проектом». Оце й уся вина Президента. А я, наприклад, теж вважаю, що видобування газу і нафти з шельфу Чорного моря є стратегічною для України справою. І Румунія так вважає - інакше б вона завзято не боролася за острів Зміїний та шельф біля нього. А щодо якихось панянок, сперечатися не буду - почекаємо результату Міжнародного арбітражу в Стокгольмі.
   На другій сторінці цього ж номера - колонка під заголовком: «Чим закінчиться протистояння Ющенка і Тимошенко?», а поруч - стаття Н. Балюк «Мости спалено» - убогі і примітивні до неможливості нападки на Секретаріат Президента і самого Президента. Чому примітивні і вбогі? Бо побудовані на суцільних припущеннях.
   Майже на цілу четверту сторінку - величезне інтерв'ю із соратником Ю. Луценка Генадієм Москалем: «Президента відірвали від реальності, Балога і К° співають йому одну і ту ж закарпатську пісню». Такі довжелезні назви публікацій «Високий замок» друкує, бо знає: читач його писанини вже давно не сприймає, тому хоч заголовками вдарить по мізках.
   26 травня. На 1-й сторінці публікація: «Сьогодні на Банковій почнуть валити коаліцію?»
   27 травня. На 1-й сторінці стаття: «Сильного міністра хочуть зняти силою. Юрій Луценко попереджає про політичний переворот і повернення кучмізму». Із цієї праці І. Фаріона на 2-й сторінці аншлагом виведено ще й цитату із словами Ю. Луценка про те, що «хтось» через Конституційний Суд відміняє пільги і податки, аби погіршити в країні ситуацію та знищити добробут людей. Отакої!
   29 травня у коментарі тижня Н. Балюк намагається перекласти вину за провальний програш БЮТ на виборах київського мера і заявляє, що це «насамперед оцінка дій Президента та його оточення за останні п'ять місяців». На 4-й сторінці - замітка Інни Пукіш-Юнко «На «Ю» починається, на «Б» закінчується, або У чому сила Баложиного «привороту» для Ющенка?»
   Коментар за 31 травня має назву «Юшенкобачення-2008». Тут Президента шельмують аж за два конкурси Євробачення -2007-го і 2008 рр.
   2 червня. На 1-й сторінці - стаття штатного критика Президента І. Фаріона «Жванія заперечує, що Ющенка труїли».
   3 червня. На 1-й сторінці - опус усе того ж І. Фаріона «Президент не запізнюється, Президент - затримується».
   4 червня. На 2-й сторінці - коментар номера від Н. Балюк під назвою «Кадрова всеїдність нашого Президента».
   5 червня. На 1-й сторінці - заголовок «Нашого Президента хіба що бджоли не кусають». Тут же - ще й аншлаг: «Історію з отруєнням Ющенка діоксином придумали в його штабі». Це слова з інтерв'ю Д. Жванії, яке він дав невтомному І. Фаріону. Майже всю 4-ту сторінку займає закінчення інтерв'ю нового сателіта Ю. Тимошенко.
   7-8 червня. На другій сторінці Н. Балюк подає свій черговий опус «Цинізм по-балогівськи», у якому абсолютно бездоказово, лише на одних припущеннях, справді цинічно і нахабно намагається звинуватити керівника Секретаріату Президента В. Балогу в тому, що бютівець Ігор Рибаков та самооборонець Юрій Бут вийшли із проурядової коаліції. Н. Балюк обурюється, що Президент не вживає з цього приводу жодних алярмових заходів! Абсурд чистісінької води. Невже Президент і керівник його секретаріату делегували І. Рибакова та Ю. Бута у списки БЮТ і «Народної самооборони»? Та краще б Н. Балюк взяла інтерв'ю про чергових «зрадників», у кого слід, - Юлії Тимошенко і Юрія Луценка - і серед іншого запитала їх, за що саме і за скільки ці темні особи і російські офіцери запасу (тобто діючі) опинилися у списках народних депутатів України?
   10 червня на всю ширину 2-ї сторінки - аншлаг із словами бютівського депутата Олекси Гудими про те, що Президент "повинен цілувати руки Юлії Тимошенко, тому що він не працює так, як вона". Звісно, що так дико, бездарно й авантюрно, як вона, у Європі не працює жоден прем'єр! Поруч - стаття все того ж І. Фаріона "Навіщо Віктору Андрійовичу возити зі собою Івана Степановича?" Це про поїздку І. Плюща у складі української делегації у Канаду. Пане Фаріоне, та мабуть тому, що І.С. Плющ у 1991 р. очолював першу офіційну українську делегацію у цю країну.
   11 червня. Через усю першу сторінку над назвою газети - великий аншлаг: "Професор Ольга Богомолець давала свідчення у справі отруєння Ющенка понад чотири години", а трохи нижче - у рубриці "Знову за старе…" замітка, - "На урядові запрошення для губернаторів Банкова відповіла дулею". На 3-й сторінці - інтерв'ю з О. Богомолець, а відразу ж під ним - замітка "Волею Президента новий посол України у Росії сидітиме у трьох кріслах".
   12 червня. На 2-й сторінці - аншлаг із словами колишнього міністра оборони А. Гриценка про те, що йому В. Янукович роз повів про свої зустрічі та переговори із В. Ющенком у травні 2007 р.
   14 червня. На 3-й сторінці - нова рубрика: "З високого зльоту - на низьку посадку", а під нею - стаття "Віктор Андрійович =Леонід Данилович". Докладний розбір зазначених вище публікацій у газеті «Високий Замок» є зайвий: із їхніх назв і так чітко видно лінію редакції на дискредитацію Президента України Віктора Ющенка. А коли взяти до уваги, що основна читацька аудиторія «Високого Замку» знаходиться у західних областях України, то задум стає зрозумілим: авторитет Президента підривають саме там, де той має найбільшу довіру виборців. Хто ж це робить?

2. Організатори

   Політичну кампанію з дискредитації Президента України на сторінках газети «Високий Замок» організовує і здійснює подружжя Курпілів. Колишній комсомольський функціонер Степан Курпіль є народним депутатом за списком БЮТ. На час першого обрання у 2006 р. він займав посаду головного редактора газети і голови правління ЗАТ «Видавничий Дім «Високий Замок». Після переходу С. Курпіля на постійну роботу до Верховної Ради України ці функції виконує його дружина Наталія Балюк.
   Окрім невпинної критики Президента України, «Високий Замок» у кожному номері подає по кілька публікацій про звитяги та успіхи Юлії Тимошенко. Остання обставина дала підставу львівській журналістці Олесі Винницькій сказати, що «Хроніка з життя Юлії Тимошенко» була більш влучнішою назвою цієї газети.

3. Виконавці

   Серед виконавців кампанії з дискредитації Президента України на сторінках «Високого Замку» виступають особи, які нічим путнім себе в житті не проявили. Я знаю, про що пишу. Із Степаном Курпілем знайомий із початку 80-х років. Тоді він, працюючи кореспондентом львівської газети «Ленінська молодь», приїхав у Броди шукати матеріали про людей, які загинули «від рук бандерівців». Хизувався знанням польської мови, бо він, бачте, має польське походження. Звісно, Степана привели до краєзнавчого музею, директором якого працював я. Потім комсомольські керівники возили його по району. У результаті С. Курпіль написав звичайний пасквіль. У радянські часи то була його спеціалізація - ганити націоналістів і хвалити комуністів. У часи національного відродження 1989-1991 рр. про такого діяча, як Степан Курпіль, усі забули. Він трохи осмілів щойно у середині 90-х, а тепер і геть розперезався. У часи кучмізму «Високий Замок» був однією з найлояльніших до влади львівських газет. Запитайте у Степана Курпіля, Наталії Балюк чи Івана Фаріона, що вони особисто написали і опублікували на предмет викриття або хоча б легенької критики режиму Кучми-Медведчука? Нічого! Вони лиш трошки почали грати у демократію у дні Помаранчевої революції, надаючи газетні площі для альтернативних думок. Чому? Тому, що є звичайними пристосуванцями, а тепер ще й вислужуються перед заморськими замовниками й абсолютно впевнені у своїй безкарності.
   За Президента Ющенка в Україні настала повна демократія. Але ж і вона не повинна виходити за межі елементарної пристойності та перетворюватися на всеїдність і вседозволеність.
   Для того, аби читач краще збагнув, як виглядала справа із звичайною критикою Президента України за часів Леоніда Кучми, наведу такий приклад. Коли Рівненська друкарня у 1999 р. випускала мою книгу «Свистун, або Чи можна політичного банкрута обирати керівником держави?», то у кабінет директора завітав заступник голови СБУ області і вимагав, аби припинили друкувати книгу з образою Президента. А образа полягала у тому, що на обкладинку художник виніс портрет Л. Кучми, який свистів у чотири пальці. Та ж це не фотомонтаж! Леонід Данилович у такий спосіб таки свистів привселюдно, у центрі Львова, біля пам'ятника Адаму Міцкевичу, серед білого дня та ще й у присутності президента Польщі О. Кваснєвського і польської урядової делегації. Тобто свистів цілком публічно. Польське телебачення цей ролик смакувало не раз. На що ж ображатися? На себе? Але навіть цього цілком достовірного факту СБУ не давало змоги тиражувати. Зрештою через день міліція за надуманими підставами арештувала увесь 20-и тисячний тираж книги! Які разючі зміни сталися за Президента В. Ющенка! Що тільки про нього не пишуть! Але якби там була крихта правди, а то суцільні інсинуації: припущення, здогади, брудні натяки, кепкування, дикі фотомонтажі, карикатури, словоблуддя. Де цієї гидоти навчилися бютівці, зокрема з «Високого замку»? Невже вивчають праці Геббельса?

4. Замовники

   Подружжя Курпіль-Балюк не є головним у ЗАТ «Видавничий Дім «Високий Замок». Основний акціонер прихований за компанією «Оркла Медіа», що є частиною норвезького концерну, який спеціалізується на торгівлі продуктами харчування і товарами народного вжитку. Про величину пакета акцій «норвезької» фірми у ЗАТ «Видавничипй Дім «Високий Замок» трудовий колектив газети добре не знає. Однак відомо, що, окрім «Високого Замку», «Оркла Медіа» володіє акціями газет «Индустриальное Запорожье», «Куанодієна» (Каунас, Литва) та «Жеч Посполіта» (Варшава, Польща). Політика «Оркла Медіа» полягає у тому, що вона ніде не погоджується менш, ніж на 51% акцій. Тому слід вважати, що саме вона є справжнім господарем «Високого Замку». А хто господар - той і замовляє музику. Імена фізичних осіб - власників «норвезької» фірми - наразі широкій публіці невідомі, але їх, очевидно, добре знають Ю. Тимошенко й О. Турчинов. Таке припущення випливає із того незаперечного факту, що у 2005 році один із чільних діячів «Нашої України» у Львові Степан Курпіль несподівано для всіх, у тому числі й для місцевих б'ютівців і нього самого, був призначений начальником виборчого штабу БЮТ у Львівській області та включений під №36 у список БЮТ на виборах народних депутатів України. Про цей кумедний епізод мною написано розділ «Нашоукраїнський Штірліц» у книзі «Монолітне болото, або ЗАТ БЮТ». Якби С. Курпіль мав намір балотуватися за списками БЮТ в обласну раду і парламент, то навіщо він перебував у керівництві «Нашої України»? Звідси й випливає небезпідставний здогад: нашоукраїнця Степана Курпіля женили на БЮТ його «норвезькі» господарі.
   Випадок із львівською газетою «Високий Замок» свідчить про те, що в Україні слід приймати законодавчі акти про прозорість у справі засновників усіх засобів масової інформації - аж до конкретних імен фізичних осіб. Адже відверта підривна робота в середині держави загрожує її національній безпеці та моральному здоров'ю нації. Зрештою, український народ має повне право знати, хто замовляє музику з його задурення.

5. Пропозиції

   У цьому розділі вкрай стисло і коротко подано огляд бютівських матеріалів із навмисної і цілеспрямованої дискредитації Президента України, опублікованих газетою «Високий Замок» упродовж одного місяця! Однак такі ж брутальні, підступні та підлі публікації здійснюються бютівською пресою протягом уже трьох років! Із кожним днем вони стають все цинічнішими і нахабнішими. Аналізуючи цю явну гидоту на Президента, я спочатку подумав: чому він не подав на них позов до суду у справі захисту честі, гідності і ділової репутації? Але, судячи із небаченого валу брутального негативу, який ллється лише з «Високого Замку», йому довелося б подавати по кілька позовів щодня. Хто тим буде займатися? Це одне. І друге: невже демократичний Президент має опускатися до рівня курпілів, балюків і фаріонів?
   Коли керуватися цією логікою і виходити лише із особистих інтересів Президента, то, можливо, й не потрібно судитися; але ж тут ідеться вже не лише про В. Ющенка, - біляжурналістські щурі підгризають основи морального здоров'я нації, вони щодня, цілком свідомо і навмисно, сіють розбрат, розчарування і зневіру. Тому із цим стихійним бютівським лихом потрібно щось робити.
   Якщо докладно розглянути та проаналізувати усі антипрезидентські «твори» «Високого Замку» хоча б за рік, то вийде дуже товсте дослідження про те, як нахабно і цинічно діє проти України це «норвезько»-львівське видання. Таке дослідження було би корисним для всіх. І це конче потрібно зробити - написане на шпальтах газети вже ніхто нічим не вирубає і не зітре. То навіщо через 100 років брутальну брехню і цинічне словоблуддя хтось має сприймати як незаперечну істину?

6. Mama mija!

   Вже коли цей матеріал був готовий до друку, стало відомо, що голова підкомітету з питань ЗМІ і преси комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації Степан Курпіль готує якийсь важливий проект про етику і мораль. Це, мабуть, у нього тепер така спеціалізація, адже цей «мораліст» є ще й секретарем Національної спілки журналістів України, де за ним офіційно закріплена конкретна ділянка роботи - комісія з питань журналістської етики.

Книга друга
Юлія Тимошенко
І. Родовід Ю. Тимошенко

   У мене по лінії батька всі латиші до
   десятого коліна, а по лінії матері - всі українці.

1. Місце, роль і значення родоводу

   Біографії відомих політиків і державних діячів завжди викликають до себе підвищений інтерес - ними цікавляться виборці, журналісти, дослідники. Біографи прем'єр-міністра Великобританії Уінстона Черчіля і президента США Франкліна Рузвельта дослідили їхні родинні корені аж до XVII століття і навіть знайшли спільних родичів! Подібним чином досліджувалась біографія інших світових лідерів. Корені президента США Рональда Рейгана трьохсотрічної давнини знайдено в ірландському селі, з якого його предки виїхали за океан обживати новий, не звіданий ще континент. Коли Р. Рейган перебував із візитом в Ірландії, то відвідав село своїх далеких пращурів та зустрівся з Рейганами, які й досі у ньому живуть. З великим емоційним зарядом і сльозами на очах розчулений Р. Рейган щиро дякував дослідникам за велику приємність розкриття його родинних коренів. На одному фото Р. Рейгана знято разом із далеким ірландським родичем. Фото вражало, адже між собою вони дивовижно подібні. Що то значить - гени! Вони віками передаються від покоління до покоління і визначають не лише фізіологічні особливості людини, а й її розумові здібності та характер.
   За неписаними правилами хорошого тону та українською народною традицією, прийнято знати своїх предків до сьомого коліна. Ще у четвертому поколінні родичам не дозволялось одружуватися. Цього звичаю у наших селах дотримувалися неухильно.
   А тепер запитання: хто із сучасних відомих українських політиків може похвалитися своїм родоводом? Особисто я знаю лише одного - Віктора Ющенка; козацькі корені його родинного дерева заглиблені аж у першу половину XVII століття; мистецьки зроблену схему родинного дерева бачив на власні очі у його кабінеті ще влітку 2004 року; він цим пишається.
   Юлія Тимошенко тут - діаметральна протилежність. Із її предків у пресі і книгах писали лише про маму Людмилу Миколаївну Тєлєгіну, тітку Антоніну Ульяхіну і мимохідь згадували батька - Володимира Абрамовича Грігяна. Навіть дівочого імені матері біографи Ю. Тимошенко не називали, подібне стосується і батька. Про дідів у пресі відсутня будь-яка інформація. Чому? Невже у сім'ї забули своїх предків? Цілком можливо, що невблаганний час міг дещо стерти з пам'яті. Особливо це стосується буремного XX століття з його двома світовими війнами, революцією, репресіями, голодоморами, які дещо порушили усталену віками традицію; але ж не настільки, аби геть забути про дідів, тобто всього-на-всього про третє коліно!

2. Родовідні проблеми Ю. Тимошенко

   Справа родинного дерева Юлії Володимирівни виглядає вкрай темною. І хоча про Ю. Тимошенко написано кілька книжок, у жодній із них читач не знайде суттєвої інформації не те що про дідів-прадідів, а й навіть про її батьків. Це стосується не лише українських і російських авторів книжок про Ю. Тимошенко, але й рідної тітки А. Ульяхіної. Про свою племінницю Антоніна Миколаївна написала дві книжки - «Юля, Юлечка» (2006) і «Юля, Юлия Владимировна» (2007). У них є багато цікавого, зате зовсім немає відомостей про Юлиного батька і дідів. Більше того, згадуючи кілька разів про Юлину бабусю, тобто свою рідну маму, А.Н. Ульяхіна примудрилася не називати її імені та прізвища. А шкода. Варто було б розказати про свій родовід самій. Та про нього нічого немає і на офіційному інтернет-сайті Ю.В. Тимошенко. Чому? Може, тому, що більшість наших громадян не цікавиться українськими політиками, а тим більше - їхніми біографіями. А шкода: біографія може багато про що розповісти, як і родослівна особи, яка прагне ними керувати.
   Свого часу я теж не дуже звертав на ці речі увагу. Однак під час виборчої кампанії 2002 року у Дніпропетровській області мені часто ставили запитання щодо походження керівника ВО «Батьківщина» - організації, до якої тоді належав. А одного разу запитали прямо в лоб: «Поясніть, будь ласка, як таке може бути, що батько Юлії Тимошенко Грігян Володимир Абрамович - вірменський єврей, мати Людмила Миколаївна Телєгіна - росіянка, а вона за документами - українка?» Відповіді на це запитання у мене не було, але його постановка спонукала задуматися.
   Наприкінці серпня 2005 р. у ЗМІ з'явилося повідомлення, що земляк і ровесник Ю. Тимошенко Є. Червоненко, який не приховував свого єврейського походження, публічно заявив, що мати Юлії Тимошенко - єврейка, а батько - вірменин. Про батька-вірменина Грігяна Володимира Абрамовича писав у 2005 р. і офіційний біограф Ю. Тимошенко Олександр Середюк у книзі «Юлія. Політичний портрет Ю.В. Тимошенко».
   Після виступу Є. Червоненка прес-служба ВО «Батьківщина» зробила заяву, що батько Юлії Володимирівни латиш, а мати - українка. Згодом це публічно підтвердила і сама Ю. Тимошенко та уточнила, що її батько «по своїй лінії до 100-го коліна латиш», за іншого разу вона обмежилася 10-м коліном. Справжнє дівоче прізвище Ю. Тимошенко, за її ж твердженням, - Грігяс. Але в період комуністичного режиму, на тлі репресій буква «с» у кінці слова була замінена на «н», таким чином Тимошенко стала Грігян.
   Уточнення Ю. Тимошенко викликало чергове журналістське розслідування. Микола Остров, журналіст із інтернетвидання «Фраза», 26 листопада 2005 р. писав: «Припустимо, що батько Тимошенко насправді - латиш. Але питання все таки залишається - чому діда Тимошенко звали Абрамом? Ви знаєте багато латишів «до 100-го коліна» з чисто єврейським іменем Абрам?» І М. Остров заявив: «Ми готові битися об заклад на 5 кілограмів сала, що можна обійти всю Латвію (та й усю Прибалтику) і не знайти жодного прибалта на ім'я Абрам Грігян (ім'я діда Тимошенко). Зате таке ім'я цілком характерне для вірменських євреїв». Подальші дослідження не виявили у Прибалтиці людей із прізвищем Грігян і навіть Грігяс, зате у Вірменії вони є, особливо їх багато у Нагірному Карабасі.
   Документи, про які згадував X. Грец, мабуть, таки існують, скоріш за все - це копії з оригіналів українських архівів. Та, якщо уважно пошукати, то їх можна знайти і на теренах колишнього СРСР. Далі ми побудуємо розповідь винятково на частині таких документів, аби хоч трохи прояснити штучно заплутану ситуацію щодо роду Ю. Тимошенко. Бо якщо елітні пси мають родовідну у 100-200 років і налічують сотні предків, то негоже, аби корені українського прем'єра обривалися на другому коліні.

3. Родовід по лінії батька

   Батько Володимир Абрамович Грігян
   Батько Юлії Володимирівни - Грігян Володимир Абрамович - народився 3 грудня 1937 р. у сім'ї службовця. У написаній ним автобіографії зазначено, що він латиш за національністю. Його дитинство припало на війну; під час німецької окупації він з матір’ю проживав у Дніпропетровську. У 1945 р. Володимир Грігян пішов у перший клас Дніпропетровської школи №33, у якій займався до 5-го класу. У 1951 р., у зв'язку із зміною місця проживання, його перевели до школи № 100. Як і переважна більшість старшокласників, Володимира прийняли у члени ВЛКСМ. Після закінчення у 1955 р. 10-го класу Володимир Грігян розпочав трудову діяльність на Дніпропетровській кондитерській фабриці простим робітником. Одночасно він вступив учитися на вечірнє відділення Дніпропетровського хіміко-технологічного інституту. За тодішніми правилами прийому до вузів, перевагу надавали працюючій молоді, до того ж на вечірню форму навчання вступити було легше, ніж на денну.
   Про те, що Володимир Грігян прагнув учитися на стаціонарі, свідчить лист дніпропетровського військового комісара, полковника Графського директору Дніпропетровського хіміко-технологічного інституту від 2 листопада 1955 р. за № ФД 11958 такого змісту: «На вечірньому відділенні ввіреного Вам інституту вчиться син полеглого військовослужбовця Грігян Володимир Абрамович, 1937 року народження. Прошу, як виняток, перевести його з вечірнього на денне відділення».
   Незважаючи на клопотання військового комісара, справа, очевидно, не була вирішена позитивно. Це випливає із наказу ректора Дніпропетровського хіміко-технологічного інституту за № 389 від 27 вересня 1956 р., у параграфі №1 якого записано: «Студента 1-го курсу групи 1-П-1 вечірнього факультету Грігян В.А. відрахувати з числа студентів як такого, що не вернувся із річної відпустки. Підстава: резолюція декана вечір. і заочн. ф. - Петровського А.В.». Параграф № 1 наказу був скріплений чіткіш підписом Петровського та позначений датою: «25.09.1956 р.».
   Вищенаведене свідчить, що Володимир Абрамович Грігян був сиротою - його батько (і дід Юлії Володимирівни) загинув у роки війни. В особовій справі студента В.А. Грігяна зберігся документ, виданий Дніпропетровським облвійськкоматом 1 вересня 1955 р., такого змісту: «Довідка видана Грігяну Володимиру Абрамовичу у тому, що йому за полеглого на фронті 8.11.1944р. батька - офіцера Капітельмана Абрама Кельмановича Дніпропетровським облвійськкоматом виплачується пенсія міністерством оборони СРСР з 1 червня 1944 року. Довідка видана для пред'явлення у Дніпропетровський хіміко-технологічний інститут. Помічник облвійськкома по пенсійній роботі підполковник Крамаренко, в.о. начальника фінвідділу капітан Богданов». Цей документ свідчить, що батьком Володимира Грігяна, а отже, і дідом Юлії Володимирівни Тимошенко був Капітельман Абрам Кельманович.

   Довідка видана Володимиру Абрамовичу Грігяну Дніпропетровським облвійськоматом.

   Дід Абрам Кельманович Капітельман
   Крім вищезгаданої довідки облвійськкомату, про Капітельмана Абрама Кельмановича пише в автобіографії і сам Володимир Грігян: «Батько мій, Капітельман Абрам Кельманович, народився в 1914 році. До Великої Вітчизняної війни закінчив харчовий технікум, працював на Дніпропетровській кондитерській фабриці. В 1935 році він поступив в Дніпропетровський держуніверситет, який закінчив в 1940 році. Після закінчення держуніверситету він був скерований на роботу в м. Снятин на посаду директора школи. У цьому ж році він був призваний в армію. В 1944 році мій батько загинув у чині старшого лейтенанта зв'язку».
   Про те, що Абрам Кельманович Капітельман був його рідним батьком, Володимир Грігян писав неодноразово - в усіх своїх анкетах, автобіографіях та особових листках обліку кадрів у різних радянських установах, тобто там, де вчився, працював і перебував на обліку.
   Відповідним чином мусив діяти і сам А.К. Капітельман, однак про написані його рукою документи автору цих рядків наразі невідомо. Але те, що вони існують, немає жодних сумнівів.
   З автобіографії Володимира Грігяна відомо, що його батька, А.К. Капітельмана, у 1940-му році скерували працювати директором школи у Снятин тодішньої Станіславської (тепер Івано-Франківської") області. Тут слід зазначити, що то був період, коли у Снятині, як і у всій Західній Україні, після її сталінського возз'єднання у вересні 1939 р. з Радянською Україною, встановлювалась радянська влада, формувалися нові установи. До роботи у них якраз і скеровувались молоді кадри із східних областей країни. Одним із таких і став А.К. Капітельман. На жаль, матеріалів, які б свідчили про його працю в Снятині, виявити не вдалося: ні у Снятині, ні в Івано-Франківську. В обласному державному архіві, не збереглися документи про школи і районний відділ освіти за період 1940-1941 рр. Мабуть, вони були втрачені в період німецької окупації. Та є велика ймовірність, що дещо збереглося. Справа у тому, що особові документи працівників радянських установ часто потрапляли до рук окупаційних властей, тому вони можуть і досі зберігатися серед паперів Снятинського гестапо в одному з архівів колишнього КГБ, а серед них - і справа директора Снятинської школи А.К. Капітельмана. Цілком можливо, що серед учнів, які вчилися у Снятинській школі в 1940 році, є ті, що пам'ятають свого довоєнного директора.
   Але, судячи з усього, А.К. Капітельман у Снятині довго директором школи не працював - мабуть, лише першу чверть, бо у цьому ж році його призвали на військову службу до лав Робітничо-Селянської Червоної Армії.
   Де загинув А.К. Капітельман і де знаходиться його могила, теж не ясно. У 15-ти випусках «Книги пам'яті» м. Дніпропетровська і Дніпропетровської області прізвище Капітельман відсутнє. Це дозволяє припускати, що він не є уродженцем Дніпропетровщини, а прибув у Дніпропетровськ з якогось іншого краю.

   Автобіографія В.А. Грігяна - батька Ю. Тимошенко. Фрагмент автобіографії В.А. Грігяна - батька Ю. Тимошенко (копія)

   Бабуся Марія Йосипівна Грігян
   Дружину Абрама Кельмановича Капітельмана звали Марією Йосипівною Грігян; вона народилася у 1909 році - так пише в автобіографії її син (і батько Ю.Тимошенко) В. Грігян. До війни М.Й. Грігян працювала на Дніпропетровській кондитерській фабриці на посаді хіміка. Оскільки на цій же фабриці працював і сам А.К. Капітельман, то зв'язок очевидний: вони тут могли познайомитись і одружитися, а швидше за все чоловік, який на той час уже вступив до Дніпропетровського держуніверситету, влаштував молоду дружину на фабрику, де працював і на якій у нього були добрі знайомі. Після війни М.Й. Грігян теж працювала на цій самій кондитерській фабриці. На час, коли її син Володимир Абрамович Грігян писав свою автобіографію, тобто станом на 16 липня 1956р., його мама там займала посаду технолога цеху.
   Зміна прізвища
   Коли саме побралися Абрам Кельманович Капітельман і Марія Йосипівна Грігян, не відомо, але 3 грудня 1937 року в них народився син Володимир. У ЗАГСІ його записали не на прізвище батька, а матері. Чому так вчинили, здогадатися неважко. У післяреволюційні роки євреї, які займали високі посади в радянській державі, масово залишали давні батьківські прізвища із явним єврейським звучанням і переходили на нові - з російською вимовою. Саме так з'явилися Свердлов, Каменєв, Зінов'єв, Риков та багато інших комуністичних вождів. Такі дії наслідували і їхні одноплемінники. Однак із запровадженням у 1936 році радянських паспортів це робити стало важче, а у період масових репресій 1937-1938 рр. - практично неможливо. Проте й тоді залишався невеликий вибір - під час народження дитини її національність і прізвище можна було записати так, як в одного із батьків. Очевидно, цим і скористалося подружжя Капітельманів і записало сина Володимира на прізвище матері - Грігян.
   5. Прадід Йосип Йосипович Грігян
   Сім'ю Капітельманів не оминули радянські репресії. Коли батькові Юлії Володимирівни - Володимиру Грігяну - виповнилося рівно чотири місяці, було засуджено його діда - Грігяна Йосипа Йосиповича (батька його матері Марії Йосипівни Грігян і прадіда Юлії Володимирівни). До речі, у радянських документах прізвище діда писалося як «Грігян» і «Гріган», але ніколи - «Грігяс», як то стверджувала Ю. Тимошенко. Мабуть, у 30-ті роки XX ст. не надто приділяли увагу таким дрібницям, як чітке написання прізвища, тому й з'явилися описки. Після XXII з'їзду КПРС, який відбувся у жовтні 1961р., розпочався масовий процес реабілітації репресованих. Людям, які вважали себе неправочинно засудженими, тодішній керівник СРСР Микита Хрущов надав право писати скарги і клопотання про реабілітацію, за що при його попередникові Сталіну можна було отримати додатковий термін. Дід Юлії Тимошенко Й.Й. Грігян не зразу повірив у правдивість намірів радянської влади і подав таку заяву аж 27 травня 1963 року. Ось її повний текст у перекладі з російської на українську мову:
   Прокурору Дніпропетровської області
   від Грігяна Йосипа Йосиповича
   вул. Харківська, 19, кв.2,
   м. Дніпропетровськ.

ЗАЯВА

   У 1938 році я був притягнутий до суду за ст.58 як ворог народу і З квітня 1938 р. був засуджений на 10 років. Справа № 409 ОДТО Сталінської залізниці НКВС. І мене звільнили 7 січня 1948 р. За що мене засудили і за що я відсидів 10 років, я і до сьогодні не знаю. Знаю тільки одне, що я ніколи не був ворогом жодного народу, а тим більше радянського. Мені вже йде 80-й рік. Я осліп і оглух, іду до схилу і не хочу помирати з такою плямою, а тому прошу вас підняти мою справу і мене реабілітувати. Підпис. 27. V. 1963 р.
   Справу Й.Й. Грігяна за завданням прокуратури переглянуло управління КДБ, у суд надали відповідне подання, і вже 4 жовтня 1963р. прадід Юлії Тимошенко отримав таку відповідь:
   Гр. Гріган Йосипу Йосиповичу
   вул. Харківська, 19, кв.2,
   м. Дніпропетровськ.

ДОВІДКА

   Справа по звинуваченню Грігана Йосипа Йосиповича, 1884 року народження, до арешту працював провідником вагонів станції Лоцманка, - переглянуто президією Дніпропетровського обласного суду 28 вересня 1963 року.
   Постанова особливої наради при НКВС СРСР від З квітня 1938 року стосовно Грігана Й.Й. скасована, і справу розглядом припинено. Гріган Й.Й. реабілітований. Заст. голови Дніпропетровського обл. суду. Підпис. Літвінов.
   У наведених вище документах привертає увагу те, що прізвище прадіда Ю.Тимошенко пишеться і через «я» - Грігян, так себе він зазначив у заяві, і через «а» - Гріган, так його написали в обласному суді, спираючись на матеріали справи. Але те, що різночитання стосується однієї і тієї самої особи, свідчить адреса, за якою вона проживала: «м. Дніпропетровськ, вул. Харківська, 19, кв.2».
   В анкеті арештованого із справи №409, яку переглядав Дніпропетровський обласний суд, записано, що Йосип Йосипович Грігян народився 15 жовтня 1884 року у місті Ризі і на момент арешту проживав в Амур-Нижньодніпровську, на Воєнній вулиці, №52, та працював провідником вагонів пасажирських поїздів на станції Лоцманка Сталінської залізниці; освіту мав початкову, безпартійний, в антирадянських партіях не перебував, у графі «національність» зазначено: «латиш».

   Перша сторінка анкети арештованого Й.Й. Грігяна - прадіда Ю.Тимошенко. 1938 р.


   Друга сторінка анкети арештованого Й.Й. Грігяна - прадіда Ю.Тимошенко. 1938 р.

   Справа по звинуваченню Грігана Йосипа Йосиповича, 1884 року народження


   Й.Й. Грігяна арештували через підозру, що він прибув у Дніпропетровськ із буржуазої Латвії, де мав родичів, з якими підтримував постійний листовний зв'язок. На допитах від нього вимагали зізнатися, за чиїм завданням він прибув до Дніпропетровська, а також звинувачували в антирадянській діяльності. Зокрема йому інкримінували таке: «Гріган, дискредитуючи радянську владу серед робітників, вихваляв добре життя робітничого класу фашистських країн Німеччини і Польщі та говорив про невідворотність приходу Німеччини на Україну та реставрації фашистського устрою в СРСР».

   Обвинувальний висновок по справі Йосипа Йосиповича Грігяна. 9 січня 1938 р. Станція Нижньодніпровськ - Перша сторінка.